Від «пиріжкових буднів» до роботи у Червоному Хресті. Як власниця турфірми з Сумщини допомагає людям

До повномасштабної війни Світлана Шандиба працювала у власній туристичній фірмі та допомагала людям вибирати місця для відпочинку. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, жінка разом з сусідкою в невеличкому селі на Охтирщині зібрали інших жінок, разом пекли пиріжки та возили військовим на блокпости. Пізніше – розвозили продукти людям старшого віку та переселенцям, а також рятували тварин, які залишились без нагляду.

Зараз пані Світлана працює фахівчинею з волонтерства в осередку Червоного Хреста в Охтирському районі, мріє про перемогу, а також переконує ШоТам, що почувається щасливою, коли бачить посмішки людей завдяки її роботі.

Ми організовували відпочинок на всі «5 зірок»

Все життя я прожила в невеличкому селі на Сумщині. Понад 25 років працювала на промисловому підприємстві «Нафтопроммаш», а у 2006 році відкрила власну туристичну фірму «5 зірок» та стала її директоркою. Колись ми з сім’єю дуже любили відпочивати в Криму, і завжди зупинялись в Судаку в тому ж місці, у тих самих людей. Вони весь час прагнули розвитку та пропонували мені відкрити власну справу, пов’язану з туризмом, адже бачили, що я захоплююсь подорожами.

Пізніше ми часто їздили в Туреччину на відпочинок, я довго думала про те, аби нарешті запустити туристичну фірму і через півтора року наважилась. Тоді в житті в мене був такий момент, коли хотілось спробувати щось нове та цікаве. Я дуже люблю цю роботу, дарувати людям позитивні емоції та бачити, як вони задоволені повертаються з відпочинку. Тоді я відчуваю свою причетність, адже я все підібрала відповідно до вподобань і зробила людям добре. Агенція «5 зірок» була не лише моїм бізнесом, але й справою всього мого життя.

Не хотіли сидіти і плакати, тому випікали пиріжки

Коли почалась повномасштабна війна, то мені вночі зателефонували родичі з Києва. Ми відчинили вікна і почули звуки важкої техніки, яка наближалась. Я живу менш як 20 кілометрів від Охтирки, і повз нас йшла пряма траса на Київ. У перші дні окупанти їхали з різних сторін, ми тоді не бачили техніки, але чули вибухи та бачили зарево.

24 лютого, коли Охтирка та прилеглі села потерпали від обстрілів, ми зібрались з сусідами, почали телефонувати своїм родичам та забирати своїх батьків. Наступного дня ми з подругою та сусідкою Наталею зрозуміли, що потрібно щось робити, бо не можемо просто сидіти на місці. Багато чоловіків з села записались в тероборону і чатували в селі, а ми не хотіли сидіти і плакати, тому вирішили випікати пиріжки.

Кілька наступних днів ми не могли виїхати з села, були сильні бомбардування, наші захисники боролись і зупиняли росіян. Пізніше ми поїхали в Охтирку, аби дізнатись, чим можемо бути корисними.

Коли їхали, то бачили багато блокпостів і розуміли, що хлопці голодні. У місті було порожньо, працювали лише дві кав’ярні. Власники однієї з них є моїми знайомими, тому ми з ними домовились, що вони даватимуть нам хліб, а ми довозитимемо його військовим на блокпости туди, де можна було. Так на день відвідували по 4-5 блокпостів. Ми звернулись до молодіжної організації «Волонтери Охтирщини» та її директорки Маргарити Ткаченко, вони надавали нам продукти – олію, муку, дріжджі. Тому заодно возили й пиріжки.

Щоб наробити багато, ми збирали жінок з села, яким було по 70-80 років, гуртувались у двох хатинах і працювали. Хтось прокидався раненько й місив тісто, а ми приходили вже випікати. Хлопці зробили нам спеціальні термоящики, щоб ми могли привозити пиріжки військовим ще гарячими.

Десь за тиждень до того, як наші військові звільнили Тростянць в березні, нам подякували за роботу і сказали, що їжі тепер достатньо.

Крім військових, допомагали всім, хто того потребував

Наше село в перші місяці повномасштабного вторгнення було дуже згуртоване, ми постійно комунікували з міською радою. Чиновники повідомляли нас про запити, направляли у віддалені куточки, а ми розвозили продукти та найнеобхідніше. Магазин «Мелба» безкоштовно надавав людям молоко, ми теж возили його та хліб тим, хто потребував допомоги. Люди завжди дякували від щирого серця і часто плакали.

Коли ми розвозили їжу, то часто зупинялись дорогою і підгодовували безпритульних тварин. Навіть собаки розуміли, що сталось щось страшне, вони не боялись підходити до мене, а я не боялась їх.

Друзі, які знали, що ми возимо їжу, телефонували нам і повідомляли, що їхні знайомі виїжджали, а собак залишали на ланцюгу. Якось був випадок, коли ми приїхали до одного будинку і разом з сусідом тих людей розпилювали ланцюг, на якому був прикутий покинутий голодний собака.

З власниці турфірми – у фахівчиню з розвитку волонтерства

В Охтирці навесні 2022 року було дуже складно з продуктами та ліками, аптеки не працювали, але тоді багато допомоги привозили представники Червоного Хреста. В мене були знайомі в організації, ми звернулись до них та запропонували їм для роботи офіс нашої фірми, а через деякий час мені запропонували підписати договір та повноцінно долучитись до команди. Так в липні 2022 року я стала фахівчинею з розвитку волонтерства осередку Червоного Хреста в Охтирському районі. Ця робота потребує багато відповідальності, адже ми розвиваємо волонтерський рух всього району.

Влітку минулого року перші донори виділили нам кошти і ми роздумували, куди їх спрямувати. Спершу вирішили допомагати відділенню психоневрологічного диспансеру. Ми дізнались їхні запити та допомогли придбати одяг, шкарпетки, взуття та матраци. Ці речі купляли в українських виробників, аби їх підтримати.

Загалом в осередку ми маємо чотири основні напрямки роботи: навчання першої домедичної допомоги, мінної небезпеки, психосоціальна підтримка, а також догляд вдома для людей, які прикуті до ліжка чи є маломобільними. У нас є декілька спеціалістів, які приїжджають до них, приносять їжу, готують, прибирають тощо. Завдяки їм люди змогли повірити в те, що допомога можлива.

Спільно з міською бібліотекою ми проводимо різні заходи для дорослих та дітей, організовуємо для них цікаве дозвілля. Завдяки гранту ми змогли придбати нові книги та облаштувати комфортний простір в бібліотеці. На її базі ми створили книжковий та історичний клуби, влаштовуємо творчі заняття, перегляд фільмів, а ще проводимо творчі вечори та тематичні концерти. А ще в нас є чудова волонтерка, 16-річна дівчинка Аліса, яка щосуботи безкоштовно навчає дітей грати в шахи.