• Головна
  • Хлопчик-«мізинчик» вагою 650 грамів: як у Сумах виходили маленького Ваню, який народився на шостому місяці вагітності
11:16, 30 березня 2023 р.

Хлопчик-«мізинчик» вагою 650 грамів: як у Сумах виходили маленького Ваню, який народився на шостому місяці вагітності

Знайомтеся: на фото найменшого із чоловіків звуть Іван Сергійович. Тут йому сім місяців від народження – тому кріпенького роменського козака тримає на руках татко Сергій. Не дивуйтеся, цього хлопчика дійсно так величають! Адже малюк, який у Сумському обласному перинатальному центрі народився з вагою 650 грамів, коли його мама Таня була на шостому місяці вагітності, пройшов непростий шлях. Ця історія, яка об’єднала усіх – маленького «поспішайку» (так називають передчасно народжених дітей), батьків та медиків, дійсно, надихає, пише ВШ.

Вагітність не завжди завершується тоді, коли цього очікують

Старшому синові Сергія та Тетяни Данілу вже десять з половиною років. Пара хотіла подарувати йому братика чи сестричку раніше, та склалося так, що жінка завагітніла під час війни. Сім’я очікувала поповнення, все було добре (плід розвивався нормально), та сталося непередбачуване: через виділення, що з’явилися у вагітної Тетяни, довелося звернутися до лікарів.

- Це трапилося вночі, а вже о 5 ранку чоловік мене відвіз до нашого пологового, - згадує жінка. - Там мене оглянули, і виявилося, що в мене майже відійшли води. Лікар відразу сказав: треба їхати до Сум, щоб урятувати дитину. Я тоді ще здивувалася: «А що, я вже буду народжувати?!» Адже термін вагітності був лише 24 тижні. Ввечері того ж дня були в Сумах. Ще в приймальному відділенні перинатального центру на апараті прослухали сердечко дитинки – жива, дихає… Поклали мене в стаціонар, води потихеньку підтікали – і ось на УЗД повідомили, що їх вже немає зовсім. Вже з обіду 18 серпня в мене почало ломити поясницю, як при переймах. Близько шостої вечора мене повезли до пологової зали. Поряд зі мною, як і при перших пологах, був чоловік. Коли Ваня з’явився, то закричав. Тоді я повірила, що синок буде жити! Він був такий крихітний, що вмістився в долонях лікарки. Нас відразу оточили увагою, а коли запитали, як назвете сина, ми з чоловіком в один голос відповіли – Ванею!».

Малюка забрали до відділення інтенсивної терапії новонароджених перинатального центру, а маму – перевели до палати. З того часу почалася кількамісячна безперервна лікарняна боротьба за життя хлопчика-«мізинчика».

«Малесеньке тільце, обтягнуте шкірою, до якого підключені трубочки…»

- Спочатку в мене не було молока, - продовжує Тетяна. – Адже організм не був до цього готовий. Синочка, звичайно, підтримували медикаментозно, проте йому було потрібне материнське молоко. Через декілька днів воно потихесеньку почато прибувати. Кожні три години я навідувалася в реанімацію. Коли зайшла першого разу й побачила свою дитинку - це був справжній шок! Лежить малесеньке тільце, обтягнуте шкірою, до якого підключені фікси, трубочки. Звичайно, я розуміла, що по-іншому виходити недоношену дитину неможливо. Ваня самостійно не дихав – був підключений до апарату ШВЛ, знаходився на спеціальному столику з підігрівом. Проте я примусила себе впоратися з емоціями, бо вірила - разом із лікарями ми все подолаємо! Вони мене дуже підтримували. Тільки заходжу до Вані, а Ірина Вікторівна (завідувачка відділення інтенсивної терапії новонароджених): «У нас все добре!». Так, і це сталося! У нас був цілий букет проблем – то з легенями, то з кишківником… То кров переливали. Місяць були у відділенні.

За словами Ірини Костіної, завідувачки відділення інтенсивної терапії новонароджених обласного перинатального центру, їх пацієнти найтендітніші та найвибагливіші. Особливо недоношені малюки – менше 32 тижнів і вагою менше 1,5 кг. За 17 років роботи Ірини Вікторівни таких «поспішайок», або «ранніх пташок», було чимало. Проте Ваня - це друга дитина з критично малою вагою, яка вижила та розвивається (вага першої врятованої дитини була ще меншою, всього 600 грамів).

- У Тетяни були передчасні пологи, і цей процес зупинити було неможливо, - розповідає завідувачка. – Складність цього випадку в тому, що дитина була глибоко недоношеною – з тяжкими дихальними порушеннями, морфофункціональною незрілістю органів та систем. Такі дітки не просто маленькі, а недозрілі, яким ще потрібно розвиватися внутрішньоутробно. А Івану довелося проходити цей нелегкий шлях після народження. Постнатальний розвиток це дещо інше, ніж внутрішньоутробний. Загалом за Ваню до двох місяців дихав апарат. Йому була необхідна комплексна реабілітація і подальше виходжування. Це була наша загальна перемога – перинатального центру та обласної дитячої лікарні. Звичайно ж, Івана Сергійовича та його мами. Ми цей процес розпочали, а продовжили вже наші колеги.

Шанс на життя – є!

Шанс на життя навіть екстремально недоношеним дають сучасні технології . «Колись на життя таких новонароджених не було навіть ніякої надії, - продовжує Ірина Вікторівна. – Тепер це реально, хоча й складно. Ваня провів у лікарнях чотири місяці!».

Як зазначає директор обласного перинатального центру Марина Нечипоренко, на жаль, з початком повномасштабного вторгнення кількість передчасних пологів зросла – як по Україні, так і на Сумщині. «Якщо в 2021 році цей показник по нашому центру складав 9% від загальної кількості пологів, то в 2022-му – вже 12%, - уточнила керівник. - Насамперед це пов’язано з емоційним станом жінок. Наш заклад є єдиним в області, який надає спеціалізовану висококваліфіковану допомогу та має всі умови для прийняття передчасних пологів і надання допомоги новонародженим у вкрай малому терміні гестації. Це стосується як кадрового потенціалу, так і матеріально-технічної бази. У нас є все необхідне для рятування «поспішайок».

Завідувачка відділення Ірина Костіна демонструє сучасну дихальну, слідкуючу апаратуру та додає, що в перинатальному центрі збільшується кількість дітей з вагою менше 1,5 кг при народженні. Минулого року таких у закладі було 27. Всі малюки живі та виписані додому. Ще 11 з’явилися на світ з вагою до одного кілограму. Після виходження малюків щасливі батьки надсилають своїм рятівникам яскраві фото, які додають медикам наснаги.

Нещодавно Ваня разом із батьками навідалися до закладу, де на згадку сфотографувалися разом із Іриною Вікторівною. Лікарка, яка останнього разу бачила хлопчика, коли його вага була 900 грамів, щиро пораділа за малого та щасливих батьків!

Шлях із Сум – до Києва

Після перинатального центру подальше лікування та виходжування новонародженого Вані продовжилося в обласній дитячій лікарні. «Ми перевезли хлопчика до нас на апараті ШВЛ, - розповідає завідувачка відділення інтенсивної терапії новонароджених з ліжками постінтенсивного догляду Людмила Юсюк. – Дитина потребувала респіраторної терапії високочастотним осоляторним вентилятором. Саме на цьому апараті багато років поспіль ми рятуємо життя малюків. Перший місяць стан Вані був вкрай тяжкий – дихання заміняли апаратами, харчування – крапельницями. Потім вже годували хлопчика через зонд, спеціальними сумішами, грудним молоком. День за днем маленькими кроками, завдячуючи гарній мамі та силами Вані, нам вдалося впоратися. Мама його виходжувала методом «Кенгуру» на спеціальних кріслах. Поступово дозрівали органи, до 3000 г збільшилася вага. Згодом по ретинопатії недоношених дитину транспортували до Києва - для проведення операції на очах».

Мама Тетяна згадує про той час: «У дитячій лікарні ми знаходилися два місяці, півтора з яких це була реанімація, а два тижні - у відділенні патології, де Ваня був зі мною. Ми вже збиралися додому – синочок окріп, почав сам дихати, проте ускладнилася проблема з очима. Окуліст на огляді повідомила, що сина терміново потрібно було оперувати. Через день нас лікарняним реанімобілем відвезли до Києва – в лікарню «Охматдит». Нас відразу оглянули лікарі і призначили операцію. Це припало на 18 листопада, коли Вані виповнилося три місяці. Операція тривала майже три години – було лазерне втручання під загальним знеболюванням».

Та й на цьому історія порятунку Івана Сергійовича не закінчується. Коли в «Охматдиті» в хлопчика взяли аналізи, виявили серйозну інфекцію. «Вже не лишалося ні сил, ні терпіння, - згадує жінка. – Довелося вкотре взяти себе в руки, щоб подолати розпач. Наша лікарка в Києві запропонувала пройти в них тритижневу інфузійну терапію, а якщо аналізи покращаться - вдома перейти на сироп. Але тут виникла проблема – сироп не тільки дорогий (17 тис. грн), але й не продається в Україні. Рецепт нам виписали, проте за кордоном по нашому рецепту ліки не відпускали. Де ми його тільки не шукали! Нарешті чоловік в Інтернеті натрапив на інформацію, що цей сироп є в Дніпрі. Спочатку сумнівалися, щоб не стати жертвою шахраїв, а потім ризикнули й замовили. Обійшлося, це був якісний аналог. Тож після того, як пройшли капання в Києві, - НАРЕШТІ повернулися додому. Три тижні давали Вані сироп, здали аналізи, які показали гарні результати. Проте ця інфекція, яка впливає на слух та зір, може проявлятися у дитини до двох років, з’являючись в іншому органі. Тож будемо контролювати ситуацію. Сподіваємося, все минеться!».

Днями Ваня пройшов курс реабілітації в обласній дитячій лікарні. Хлопчик при виписці уже важив 4670 грамів, що є нормальним для його віку. «Я думала, що це мало, - каже мама. – Проте наша лікар-реабілітолог запевнила, що все в нормі. Адже це йому як «поспішайці» від народження вже 7 місяців, а так було б лише 3,5. Ми пройшли всі обстеження – ніяких відхилень у дитини немає. Він така для нас втіха! Береш під ручки, а він ніжками перебирає – ось побіжить! Кажу – синочок, ще дуже рано! Пережили ми з Іваном Сергійовичем дуже багато. Велика дяка нашим медикам, які завжди були поряд. Не здаємося - не даремно ж мама ще з народження повірила в синочка!».

Ірина Чирченко

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...