"Мамо, танки стоять!". Московський Бобрик на Сумщині був у тимчасовій окупації

Тимчасова окупація, полон, вибиті шибки, засмічений ліс та споглядання, як нищиться російська військова техніка за допомогою "байрактарів", – це лише частина з того, що пережили мешканці села Московський Бобрик на Сумщині, у перші дні повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації. Про те, як це було, вони розповіли журналістам Суспільного.

Суспільне Суми

На шляху з Лебедина до Московського Бобрика зустрічається пошкоджена військова техніка росіян. Зокрема, і розірвана на шматки бронемашина. Місцеві кажуть, що вона познайомилася з "байрактаром".

Є понівечена ворожа техніка й у самому селі. За словами місцевих жителів, тут проходили колони із понад сотнею військових машин.

Суспільне Суми

"Це вже залишки. Уже багато й забрали, я маю на увазі, хороших. Вони вже працюють на нас. Це, мабуть, ті, що йшли на Кам’яне, а тоді звалився там один із моста і решта пішли сюди. Тоді вже багато прийшло – понад 120 штук техніки", – каже Юрій, мешканець Московського Бобрику.

Зіпсували свою бойову машину самі росіяни. Дісталося й будинкам місцевих мешканців. Так, у перші дні повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації пан Юрій лишився огорожі, шиферу на даху та декількох вікон.

Суспільне Суми

"Ми в хаті були. Бачимо – колона їде. Дивлюся: дим білий пішов і один із них став. Вони бігом перевантажили все своє і поїхали. Колона пройшла, велика колона, вона за Бобриком стояла, перед Бобриком, якщо з Лебедина. Один пробіг туди, там розвернувся танк і туди поїхав. Отам, бачили, теж огорожа зіпсована. То звідти він вистрелив. Як він поцілив – ми у хаті були. Вибігли. Димить. Нам тоді сказали: "Бігом ідіть, бо там же заряд лишився". Ми городами пішли до сусідки, вона каже: "Я чайку поставлю". Коли поставила – як гахнуло, ото таке", – розповідає Юрій, мешканець Московського Бобрику.

Крім господи пана Юрія, того дня перепало ще трьом домоволодінням.

Суспільне Суми

"Дивлюся: такий вогонь метрів 10 вгору. Ой, Боже! Думаю, що воно буде, і думаю, втікати до сусідів. Як вийшла на город, я ним ходила. Вийшла. Так воно як гахнуло, так я отак присіла на городі й сиджу. Тоді чую: люди біжать і кричать. Так я тоді повернулася. А дивлюся – немає ні однієї шибки в хаті у нас, повиривало все", – говорить Галина Григорівна, мешканка Московського Бобрику.

Суспільне Суми

Місцеві уважно слідкували, як військо сусіда-агресора заїжджало в село. Декому з жителів Московського Бобрика довелося поспілкуватися з окупантами особисто. Таку зустріч 28 лютого ніколи не забуде пані Зоя.

""Стій. Хто іде?". Я так одразу руки догори підняла й кажу, що це я. А він: "Куди йдемо?". Я кажу, що на роботу. А він: "Яка, жіночко, робота. А де працюєте?". Кажу, що дояркою на фермі, корів дою. Він питає, чи я не знаю, що зараз воєнне положення, війна зараз. Я ж питаю, що мені робити, бо треба йти на роботу, у мене о п’ятій дійка починається. А він: "Ставайте тут". Я так стала коло нього, а він сказав, щоб не стріляли. Каже: "Ідіть додому", а й питаю у нього: "Можна зараз?". Він сказав, що так і прямо зараз. Я йшла. Як вже повернула сюди, на свою вулицю, у мене тоді вже сльози пішли. Я тоді йду, плачу. Така істерика почалася. Дійшла й гукаю чоловіка: "Льоня, я жива". Чуєш мене відпустили", – пригадує Зоя, мешканка Московського Бобрику.

Біля будинків мешканців на вулиці Першотравневій три дні поспіль стояла понад сотня усілякої військової техніки росіян.

Донька телефонує й каже: "Мама, танки стоять". І оте дуло, каже, повернене на нашу хату, на вікно. У мене все опустилося. Я ходжу, які там корови. Вони мені не потрібні. Я так плачу, ходжу", – каже Зоя.

Здебільшого люди пересиджували ці дні у підвалах або ж намагалися не потрапляти загарбникам на очі.

"Як колона перша зайшла, то виглядали з вікна. Усі дивилися там. Як друга зайшла колона, так чоловік полями перебирався до тещі, до мами моєї. Він туди ходив вправлятися. Це був жах, трусилася. Де він? Що він?", – говорить Світлана, мешканка Московського Бобрику.

Хвилювалася за свого чоловіка і дружина пана Валерія. Російські солдати вирішили, що він підривник.

""Міст підривати їдеш?" А я й кажу: "Який міст. Чим? Що в мене вибухівка є?". Мене обшукали. Я ж і кажу їм, що в армії служив, і знаю, що треба детонатор везти, і все-все, що для цього потрібно. Мені й сказали, що я багато знаю. І повели з собою", – розповідає Валерій, мешканець Московського Бобрику.

За словами Валерія, його прив’язували до дерева, потім зачинили в якійсь хаті. Таких, як він, там було дванадцятеро: п’ять – односельців, решта – з Полтавщини:

"На другий день почалася стрілянина, а зв’язані усі. У кого зв’язані спереду, то вони раз – і розв’язали зубами. А у кого назад, то так не розв’яжеш, і так зв’язані, що в декого навіть посиніли. Як почалася стрілянина і вони швиденько позаводили танки, усі БМП. Загалом, усю бойову машину, а нас лишили. І додумалися ті, хто був старшим, вибити стіну. А вона була забита дощечками. І почали ми туди бити й вибили. А потім хто куди".

Суспільне Суми

Російські солдати зі своєю технікою стояли не тільки поблизу будинків мирного населення. Вони розгорнули табір у лісочку біля села.

Суспільне Суми

За ті чотири дні, що були тут, встигли добряче насмітити. Тут і пакети із сухпайків, і шапка-вушанка. А ще штанці та один берць якогось солдата Зуєва.

Суспільне Суми

До того ж є й ящики, у яких зберігалися боєприпаси. Готувалися осісти тут надовго, бо рили окопи й ладнали бліндажі. Їх плани підкоригували ЗСУ.

Суспільне Суми