Таланти «АТБ», або Неймовірна історія сумського охоронця

Корпорація «АТБ» сьогодні – це 1162 супермаркети у 24 областях України, близько десяти мультитемпературних складських центрів європейського зразка, величезний вантажний автопарк, найбільш розвинена логістична інфраструктура в країні, власні учбові центри. Найголовнішою цінністю компанія вважає співробітників, яких на сьогодні уже понад шістдесят тисяч. У великій команді лідерів «АТБ» зібралися люди, що мають різну освіту, різні характери, різні захоплення і таланти, а серед них є й жителі нашої Сумщини. Усі вони знайшли своє покликання в динамічній сфері ритейлу, взяли на себе важливу соціальну місію – безперебійно забезпечувати громадян України якісними продуктами та товарами першої необхідності за максимально доступними цінами. І в цьому процесі важлива праця кожного: від простого охоронця до керівника цілого регіону, від вантажника до товарознавця, від водія до начальника відділу контролю якості.

Про роботу в галузі роздрібної торгівлі, нову українську реальність, роль таланта в житті та інше ми розпитали Миколу Пономаренка, охоронця сумського магазину «АТБ» № 493. Він співає в Косівщинському хорі, надзвичайно обдарований, багато чим цікавиться, але при цьому дуже скромний і працьовитий.

– Миколо Трохимовичу, ви приєдналися до команди «АТБ» торік. Розкажіть, як вирішили влаштуватися сюди і чому вибрали саме цю компанію?

– Усе просто. Хотів трохи поліпшити своє матеріальне становище, а мій знайомий порадив «АТБ». Він на своєму досвіді переконався, що тут цінують працівників, підтримують їх, допомагають досягати поставлених цілей. Плюс до цього конкурентна зарплата, офіційне працевлаштування, соцпакет… Компанія стабільно працює на українському ринку роздрібної торгівлі вже більш як чверть століття, росте, розвивається. Це додає впевненості в завтрашньому дні! Тому я довго не розмірковував: знайшов вакансію охоронця, приїхав, заповнив анкету, пройшов співбесіду, потім медкомісію й уже за два тижні заступив на свою першу зміну.

– А раніше мали досвід роботи у сфері ритейлу? Яку маєте освіту?

– Свого часу я закінчив машинобудівний факультет Політехнічного інституту. Починав фрезерувальником за верстатобудівному заводі, потім був майстром, начальником мехділянки. Коли настали складні часи, перестали виплачувати зарплату. Перейшов на інший завод у Сумах, але й там почалися масові скорочення – відразу два цехи зупинили. Далі була біржа праці… Важкі часи – зараз згадувати їх непросто.

– Отже, вирішили кардинально змінити сферу діяльності, зіткнувшись із негараздами у важкій промисловості…

– Можна й так сказати.

– В «АТБ» нарешті відчули стабільність і впевненість у завтрашньому дні?

– Звісно, навіть в умовах найсуворішого карантину в нас не було ніяких скорочень чи неоплачуваних відпусток. Приємно усвідомлювати, що компанія цінує кожного свого співробітника! При цьому мільйони громадян щодня мають змогу купити свіжі продукти за найвигіднішими цінами. У нас у Сумах бачу, як клієнти постійно цікавляться бонусною програмою, стежать за акціями. Плюс в умовах карантину почав працювати інтернет-магазин, з'явився сервіс попереднього замовлення – все для людей, їхньої безпеки, комфорту. Що стосується охорони, то в нашій роботі також використовуються сучасні європейські стандарти. Всі максимально орієнтовані на клієнта. Недаремно ж говорять, що в «АТБ» кожен клієнт – це партнер по бізнесу.

– Розкажіть про ту частину вашого життя, яка пов'язана із творчістю та музикою. Знаю, ви співаєте в Косівщинському хорі.

– Багато років тому друг дитинства порадив мені приєднатися до цього народного колективу. Тут зібралися закохані в українську пісню люди. Знаєте, як воно буває – можна не мати музичної освіти, але мати гарний слух і голос.

– Вас, напевно, дуже цінують. Керівник хору Сергій Горовий якось говорив, що непросто знайти по-справжньому гарний чоловічий голос…

– У хорі я, як і на роботі, відчуваю себе частиною колективу. Що стосується голосу, то в мене баритон-бас. Торік як один із кращих народних колективів наш хор запросили виступити на Дні Соборності України, а я був солістом в одній із композицій.

– А яка ваша улюблена пісня, найбільш душевна?

– Багато українських народних пісень змушують серце завмирати. Для друзів, близьких, колег із величезним задоволенням співаю «Запрягайте, хлопці, коней», сам граю на гармоні. Ще люблю пісню «Ніченька місячна». Пам'ятаю, як виконував її, коли ми з Косівщинським народним колективом їздили до мого рідного села Гладке, що у Білопольскому районі.

– Скажіть, а музичний талант допомагає в житті чи ця внутрішня енергія може трохи заважати?

– Я люблю пісню й іду з нею по життю. У школі був у духовому оркестрі. Під час служби в армії потрапив у музичний взвод, співав у військовому хорі. Брав участь у Львівському ансамблі пісні й танцю, познайомився з відомими акторами, музикантами та багатьма цікавими людьми. Приміром, один із друзів у Софії Ротару на ударних потім працював. Інший грав на клавішних в Оксани Билозір. Музика допомагає мені, люблю взяти в руки гармонь, зіграти щось для себе.

– А як змінила ваше життя так звана нова реальність?

– У творчому плані, звісно, було неймовірно кривдно – багато чого із задуманого та запланованого не відбулося. Карантин вніс свої корективи… Що стосується роботи, то ми досить швидко перелаштувалися. Це була серйозна перевірка на міцність, але ми зуміли її гідно витримати. Я помітив, що навесні в нас у місті люди стали більше цінувати своє здоров'я, берегти особистий простір. Влітку, на жаль, багато хто розслабився, почав менш відповідально ставитися до використання масок. Однак зараз у суспільстві вже є чітке розуміння того, що небезпека реальна і не варто ризикувати.