«Я не мала права програти»: історія сумчанки Вєроніки Котенко – срібної призерки чемпіонату Європи з карате

фото

Для Вєроніки Котенко карате давно перестало бути просто захопленням. Це щоденна дисципліна, постійна робота над собою і свідомий шлях, який розпочався у дитинстві із секції неподалік будинку.

У карате вона прийшла у 7 років. Згадує, що займатися почала з цікавості і тому, що подобалося битися. У 12 років хотіла залишити спорт, але саме тоді її помітив теперішній тренер Валерій Сонних і змінив життя дитини.

«Валерій Віталійович побачив у мені потенціал, про що постійно говорив. У мені знову запалився спортивний вогник, і я перейшла до нього, знаючи, що з цим тренером досягну вершин, про які раніше навіть не здогадувалася», – говорить Вєроніка.

Сьогодні вона – срібна призерка чемпіонату Європи з олімпійського карате серед кадетів, юніорів та молоді, що відбувся на Кіпрі. Дівчина живе у Сумах. Саме тут вона тренується, попри постійну небезпеку обстрілів, і звідси вирушала на чемпіонат Європи, де у складі збірної України виборола «срібло». Паралельно спортсменка навчається у Глухівському ліцеї та продовжує свій спортивний шлях під керівництвом тренера Валерія Сонних і спортивного куратора Ігоря Кучера.

Війна змінила щоденний ритм дівчини, але не зламала силу волі та дисципліну.

Вєроніка згадує, що спочатку було складно, бо дуже переживала через тривоги, але зараз уже звикла. Це адаптація вимушена, але необхідна умова руху вперед. Тим паче спортивний зал розташований у підвальному приміщенні, головне – спокійно дістатися до нього і продовжувати тренуватися. Попри труднощі й виклики воєнного часу тренування рідко переносять, оскільки постійно триває підготовка до якихось змагань.

Виступати під прапором України для Вєроніки – особлива честь і внутрішня опора.

Це додає їй впевненості й сил, а ще усвідомлення – це варто того. Адже тренування проходять в таких умовах, які багато хто із спортсменів навіть уявити не можуть. І тим ціннішими є результати й нагороди, які виборюють українські спортсмени на міжнародній арені.

Свою команду юна спортсменка називає другою родиною. Вєроніка розповідає, що спортсмени у клубі завжди працюють на максимум, щоб із кожним днем ставати кращою версією себе.

Можливість знову виступати у складі збірної України стала для неї важливим підтвердженням рівня. Найважчим поєдинком виявився фінал. Вєроніка ділиться, що фізично всі бої були однаковими, однак у фіналі, пригадує, не впоралася з хвилюванням, через що і припускалася помилок. Це був її перший фінал такого рівня і «срібло» для Вєроніки – не розчарування, а показник прогресу. Ця медаль означає, що вона все робить правильно і її результат стає дедалі кращим.

А от півфінал проти росіянки набув для дівчини особливого сенсу – в той момент вона відчувала більшу відповідальність, ніж просто спортивну. І Вероніка перемогла цю "нейтральну" спортсменку!

«Цей бій був особливим на всі 100 відсотків. Я виходила не просто як півфіналістка чемпіонату Європи, а з чітким усвідомленням: я не маю права програти. У той момент я билася не лише за спортивний результат. Я виходила як українка, котра повинна перемогти ту, хто не має права виступати на міжнародній арені, доки її країна коїть військові злочини проти мого народу», – ділиться вона.

Вєроніка говорить, що сьогодні українські діти змушені дорослішати в умовах війни, але разом із цим вони вирізняються особливою стійкістю, наполегливістю та силою волі. Вона зізнається, що поєднувати навчання та спорт міжнародного рівня досить непросто. Через постійні змагання, інтенсивні тренування накопичується багато «хвостів», які доводиться швидко надолужувати у вільний від тренувань час.

«Якщо ви знаєте, чого прагнете, якщо маєте мету і наполегливо йдете до неї, то у вас усе неодмінно вийде. Якими б важкими не були випробування, вас неможливо буде зламати», – переконана спортсменка.

Сьогодні Вєроніка Котенко продовжує тренуватися в Сумах, готуватися до нових перемог і поєднувати спорт із навчанням. Вона не зупиняється на досягнутому й уже ставить перед собою нові цілі, доводячи, що сила характеру, підтримка команди та віра в майбутнє здатні вести вперед, навіть у найскладніші часи.