Врятовані з пекла: шлях родини Єгорових від Маріуполя до Сум

На перший погляд, родина Єгорових у Сумах живе звичайним життям: робота, школа, зустрічі з друзями. Та за цим стоїть досвід, про який можна писати романи — зруйноване минуле, втрати і боротьба за право жити.

Олеся Єгорова майже все життя провела в Маріуполі. Вона працювала масажисткою, виховувала сина Тимура, будувала плани на роки вперед. Але 24 лютого 2022 повномасштабна війна перекреслила все. Її батьківський дім згорів, власний будинок перетворився на руїни, а невдовзі родина опинилася у сховищі поблизу «Азовсталі».

Майже місяць Леся під землею — без світла, води та зв’язку. У тісній кімнаті сто людей виживали ковтками технічної води, готуючи їжу під обстрілами.

"Кожного дня у нас був день бабака… Вночі ти робиш вигляд, що спиш, зранку, точніше у той момент, коли обстріли трішки вщухають, ти маєш приготувати на вогнищі хоч якусь їжу, також ти маєш підтримати сина і маму, і якось самій залишитися при розумі, – продовжує розповідь Олеся. – Ми були відрізані від світу повністю, у ті нечасті рази, коли ми підіймалися з-під землі, ми бачили суцільне згарище, відчували страшний запах гарі й трупів, що вже почали розкладатися. Кожного дня ми сподівалися, що буде евакуація, що нас не можуть покинути тут помирати, але її все не було і не було…"

Коли запаси скінчилися, Леся прийняла рішення виходити. Згодом вона дізналася: через три дні сховище розбомбили.

Шлях до непідконтрольної ворогам території України був випробуванням. Разом із сином та мамою вона йшла через зруйнований Маріуполь, минаючи трупи й згарища, ночувала в сараях, долала блокпости, платила за дорогу останні гроші. Тиждень — і нарешті Запоріжжя. Далі — Волинь, а потім Суми.

Тут почалося нове життя. Леся швидко знайшла роботу масажисткою, згодом "згадала" про освіту психолога і почала консультувати людей, син повернувся до футболу й навіть зустрів у Сумах свою маріупольську вчительку. Родина завела кота з притулку, мама знайшла подруг, а будні наповнилися новими сенсами.

Мабуть Всесвіт все ж обегірає і захищає таких сильних і світлих людей, як Олеся, адже не тільки посилає їм випробування, а я видає нагороди.

Сьогодні Олеся вже відкрила власний кабінет масажу і навчає мистецтву зцілення інших, а ще... вона знайшла своє кохання. Саме поряд з коханим Євгеном її очі наповнюються світлом, посмішка стає ширшою, а з обличчя йде тінь тривоги.

Водночас біль не відпускає: батько родини, який залишився в Маріуполі, зник безвісти, надії знайти його живим майже немає. А невідомість гірша за найболючішу правду. Таких родин в Україні, на жаль, сотні тисяч…

Та попри втрати, Олеся вчиться відпускати минуле: «Я зрозуміла: там, у Маріуполі, вже нічого немає. Тепер треба будувати життя тут. У Сумах я досягла більше, ніж за три десятиліття у Маріуполі».

Навіть попри те, що безпекова ситуація у Сумах останнім часом сильно загострилася, на Олеся, ні її син, ні мама не готові залишити свій новий дім: "Ми залишаємось тут і працюємо, скільки буде змоги та сил".

Сьогодні Єгорові вірять у майбутнє. Леся мріє про власний дім у Сумах і з посмішкою зізнається: вона закохується в це місто все більше і більше.