Від адаптації ветеранів до адаптації громади: як проєкт «Емоційна клітка. Вихід Є» формує ветерано-орієнтоване суспільство

Зазвичай ветеранську політику зосереджують на тому, щоб допомогти ветеранам та ветеранкам повернутися до цивільного життя. Стратегія ветеранської політики до 2030 року передбачає підтримку добробуту захисників і захисниць та їхніх родин, формування позитивного образу ветерана, зміцнення довіри і взаєморозуміння між військовими та цивільними.

Однак важливо пам’ятати, що ветерани — це не лише люди з досвідом війни, а й активні громадяни, які мають права, обов’язки та потенціал для участі в житті громади. Їхня інтеграція — це не лише соціальна підтримка, а й стратегічна інвестиція в людський капітал, необхідний для відновлення країни.

Справжня інтеграція відбувається лише тоді, коли не тільки ветерани та ветеранки адаптуються до цивільного життя, а й суспільство вчиться бачити, розуміти й приймати їхній досвід.

«Суспільство має адаптуватися до ветеранів, а не навпаки», — говорить Олександр Бондаренко, громадський активіст із Сум.

Олександр має бойовий досвід і працював у сфері комунікацій, тому добре розуміє як труднощі адаптації, так і ту психологічну «стіну», що часто виникає між ветеранами та цивільними. Ветерани та ветеранки можуть бути чутливими, замкненими, вразливими. Вони потребують простору для внутрішнього очищення — можливості проговорити біль, втрату, несправедливість, зміну статусу. Подолання цієї прірви потребує щирої розмови, вміння слухати та співпереживати.

Ідея створити новий формат комунікації виникла в Олександра під час тренінгу ПРООН з написання проєктних пропозицій. Він прагнув створити живу, автентичну платформу — альтернативу традиційним інтерв’ю чи відео на YouTube, де реальність часто прикрашають. Так народилася «Емоційна клітка» — простір, у якому цивільні можуть безпосередньо взаємодіяти з ветеранами та ветеранками, бачити їх справжніми, з усім спектром емоцій і досвіду.

Назва «клітка» не означає обмеження чи ізоляцію. Навпаки — це чітко окреслений простір, де можна зупинитися, відчути безпеку та бути почутим. Це зона довіри, в якій спілкування відбувається без зовнішнього тиску, у комфортних умовах, що сприяють відкритості та щирості.

Ініціативу підтримали на засіданні робочої групи з громадської безпеки та згуртованості/відновлення Сумської області. Вона отримала високий рейтинг і була рекомендована до реалізації як перспективна ідея, що сприяє соціальній інтеграції ветеранів.

Олександр володіє тонким відчуттям діалогу та вміє створити простір для живої імпровізації. Він задумав цей формат як противагу пасивному онлайн-спілкуванню — вподобайкам і репостам, що не передають емоцій і не створюють глибокого контакту.

Формат «клітки» складається з трьох ролей: ветеран розповідає свою історію, «слухачі» — ті, хто заходить у клітку, щоб почути більше, і «глядачі» — ті, хто спостерігає зовні. Такий поділ допомагає уважно аналізувати взаємодію. Сама клітка — освітлений простір із чіткими правилами, що дозволяє залишити спілкування «всередині» без тиску уваги. Ветерани часто не хочуть бути в центрі уваги, тому цей простір зберігає для них комфорт.

Перед виступами Олександр допомагає спікерам структурувати свої історії, підтримує та готує їх морально. Захід починається з короткого «трейлеру» — трьох хвилин з історії ветерана чи ветеранки. Після цього охочі можуть увійти в клітку й почути більше. Поки частина глядачів переходить до прямого діалогу, Олександр продовжує спілкування з тими, хто залишився зовні, обговорюючи їхні емоції та враження.

«Спочатку сидиш, дивишся на ветерана й не знаєш, як реагувати, що сказати. А потім усе пішло — як вода. Стає цікаво слухати, з’являється бажання поставити запитання — не обов’язково важливе, але таке, що справді тебе зачепило. І от ми вже стоїмо з ним десь півтори чи дві години після зустрічі, вийшли з павільйону й говорили і говорили…. А ще було відчуття, що ця “клітка” нас зблизила. Ми почали спілкуватись неформально, про прості, майже дружні речі — без офіціозу, по-людськи».

У команді працюють психологи, хоча зазвичай про їхню присутність не оголошують публічно. Часто ветерани, які спочатку не хочуть говорити, під час живого спілкування відкриваються — і вже не зупиняються.

Проєкт показує, яку силу має жива комунікація: вона дозволяє ветеранам виговоритися, а цивільним — краще зрозуміти і відчути їх.

Основна аудиторія — молодь. Олександр залучає її до настільних ігор, адаптивного спорту, написання есе про захисників і захисниць. Це створює точки дотику, руйнує бар’єри. Наприклад, під час гри у волейбол сидячи, молодь не помічає ампутації ветерана — зосереджується на грі. Це свідчить про подолання внутрішніх бар’єрів і формування здорового сприйняття. Така взаємодія вчить молодь емпатії, відповідальності та навичкам спілкування, що підвищує їхню соціальну зрілість.

Проєкт «Емоційна клітка. Вихід Є» реалізується за технічного адміністрування ГО «Взаємодія - Плюс» за сприяння Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні та за фінансової підтримки Уряду Королівства Нідерландів. Ідея створити комфортний простір для спілкування виникла саме під час тренінгу ПРООН. Завдяки фінансуванню Королівства Нідерландів було придбано обладнання, необхідне для проведення заходів.

Цей проєкт став індикатором згуртованості громади. Його реалізація потребує підтримки з боку різних установ. Наприклад, під час проведення «емоційної клітки» у бібліотеці до зустрічі долучилися представники та представниці обласної адміністрації, ветеранських організацій, військові музиканти, студенти, викладачі. Це показує зростаючу відкритість і співпрацю.

Олександр бере участь у тематичних форумах з адаптації ветеранів та ветеранок до цивільного життя, де ділиться досвідом з іншими регіонами, планує масштабувати методику та підготувати нових комунікаторів.

Ця ініціатива доводить, що справжня інтеграція ветеранів та ветеранок можлива лише тоді, коли суспільство не тільки готове їх приймати, а й змінюється разом із ними. Це вимагає щирого діалогу, емпатії та глибокої взаємодії. Таким чином, проєкт “Емоційна клітка” — це не просто інструмент адаптації, а приклад того, як ветеранська політика може бути частиною ширшої стратегії розвитку людського капіталу, де кожен ветеран і ветеранка — це ресурс, а не лише об’єкт допомоги.

«Щоденник спільних дій» — це історії про те, як громади згуртовуються перед викликами, знаходять сили в єдності та перетворюють труднощі на можливості. У центрі цих трансформацій — робочі групи з громадської безпеки та відновлення, підтримувані ПРООН в Україні. Вони стали інклюзивними майданчиками для діалогу та співпраці, а реалізовані ініціативи — прикладами того, як громадяни беруть активну участь у відновленні та розвитку. Ці зусилля активно підтримуються ПРООН в Україні спільно з міжнародними партнерами, щоб громади могли адаптуватися, відновлюватися та впевнено рухатися вперед.

Фото: Олександр Бондаренко, Олександр Сисоєнко