«Кури вижили, бо мовчали. А от папугу з’їли…» – історія окупації села Боромля

Боромля – невеличке, транзитне село на Сумщині, розташоване вздовж траси недалеко від обласного центру. Більше місяця в ньому «хазяйнували» російські військові. Авіа- та артобстріли, погрози та мародерство – місцеві мешканці розповіли документаторам Сумської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини, які фіксують воєнні злочини в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна», як поводили себе окупанти.

З першими пострілами в село зайшли росіяни

Пані Марія (ім’я змінено з метою безпеки) живе неподалік від перехрестя, де був один з блокпостів:

– Як тільки все почалось, 24 лютого вони (спочатку це були «донецькі») вже зранку опинились в Боромлі. Після того, як впали авіабомби (3 та 5 березня 2022 року – ред.), в селі з’явились росіяни, були різні: чеченці, буряти, руські. Розповзлися по селу, де що бачили, тягнули собі: каструлі, тачки, ганчірки, подушки, буржуйки та інший домашній мотлох, вивозили всю консервацію з погребів. Дорога пролягає поряд з нашим будинком, то їх звідси було видно: на перехресті був один з постів. Жили не в усіх хатах, обирали собі окремі: стукали і якщо ніхто не відповідав, то вибивали двері та заселялися. Жили ще в будинку культури, там влаштували собі цілу казарму, притягли ковдри, теплі речі, сколотили нари, ще жили в лікарні, в школі. В барі їсти собі варили.

Будинок культури в с. Боромля на Сумщині. 30 березня 2022 р. Фото: Суспільне Суми

– Коли жили у людей в хатах, оправлялися прям там, хоч і туалети у хатах є. Так ні – вони в одній кімнаті жили, а в іншій зробили собі місце для цих справ. Будинок культури весь загадили. Прибирати туди місцеві після того ходили – там страшне було: отут їдять, а тут оправляються. На стінах понамальовували своїми цим, ну… калом понаписували…

Пані Марія плаче, згадуючи події річної давнини і сама дивується своїй такій реакції. Продовжує розповідати:

– Тоді не плакала, чого це я зараз вирішила… До чоловіка на двір раз зайшло військових людей п’ятнадцять, сказали не боятися, мовляв: «Учєнія проводім, но єсли нам понадобится, то останемся и будем тут жить». Але не залишились, поїхали, і добре що тоді не зустріли українську армію, бо точно був би бій і невідомо, як би все склалося.

Пані Марія. Фото: Громадської приймальні УГСПЛ у м. Суми

Буряти питали: «Це в вас село чи місто?»

Боромля, каже жінка, розташована так, що всі колони російські їхали транзитом, залишаючи поза собою бруд, пошкоджені дороги, розбиті хати та болючі спогади для місцевих мешканців:

– З Лебедина – їдуть, з Тростянця – їдуть, з Жигайлівки – їдуть, з Сум – їдуть, і це все через Боромлю. Отут, біля будинків на перехресті завжди зупинялися, танк становится та направляє своє дуло на будинки. Ми з донькою не витримали, перейшли жити до знайомих. В нашій хаті залишився мій чоловік, а по найближчих до дороги хатах з місцевих не було нікого – бо страшно. Тоді ніхто з місцевих мешканців на вулицю носа не показував. Біля школи неподалік йшов один чоловік, вони його побачили та почали стріляти з автоматів. Попали в будівлю школи, а він рачки-рачки, за школу заховався і потім зміг втекти. Набачились ми танків їхніх: були високі і низькі, і рябі, і чорні, і вишневі. Оце йдуть повільно, буква Z ця… Понаписували ці букви всюди де були, а ще слова «руський мір» та інші… Дуже дивувалися вони, що ніби село, а тут школа сучасна, усім обладнана, магазини різні, машин багато, асфальт є, світло, мотоблоки в кожному майже дворі, коли буряти були, то питали: «Це в вас село чи місто?».

Перехрестя та колишній місцевий бар «Клуб друзів» Фото: Громадської приймальні УГСПЛ у м. Суми

Авіаудари по цивільних

«Коли був авіаобстріл 3 березня, то у людей де-не-де повипадали вікна та були пошкодені будинки», – говорить пані Марія. А 5 березня на світанку Боромля зазнала потужніших авіаударів. Тоді ворожий літак кружляв над селом: від скинутих снарядів постраждала центральна частина міста, магазини, цивільні підприємства, дитячий садок. Авіаудари наносились чітко по об’єктах цивільної та критичної інфраструктури бо українських військових в селі просто не було. Через облогу села та обстріли місцеві певний час вимушені були жити без продуктів та електроенергії.

До окупації на цьому місці був нещодавно відремонтований дитсадок. ФОТО: Суспільне Суми

– Коли впала бомба біля кафе «Клуб друзів», що на дорозі, у нас вікна вибило та стіни посходили з місця. У сусідів значно більші пошкодження: стінка стояла – винесло в іншу кімнату, котел вивернуло. Думаю, що магазини обабіч дороги затулили наші будинки, на себе взяли хвилю, – продовжує розповідь мешканка Боромлі.

– Коли російські військові зайняли село, то з продуктами були проблеми, з хлібом особливо. Млин був старий, ще з 19 століття, то місцеві хотіли там пекти хліб, поки не завозили до нас продукти. Але як бахнули бомбами, то вікна повилітали, ну і все, від ідеї відмовились. А потім жінка з чоловіком почали возити хліб. Я якось дві хлібинки в них взяла і ото ми цими двома хлібинками втрьох жили, доки хліб не скінчився. Але небезпечно так було їздити, їхню машину росіяни обстріляли (історія подружжя за посиланням – ред.). Хліб шукали і військові, то ще на початку березня «донецькі» приходили, пацанва мала, автомати теліпаються в районі колін, кажуть: «Хліба в вас нема? Ми вам щось своє принесем», але ми відмовлялися, не треба нам було від них нічого.

На цьому місці колись були сільські магазини. Фото: Громадської приймальні УГСПЛ у м. Суми

Шукали АТОвців і їжу

Місцеві намагалися не спілкуватися з окупантами. Але, за словами пані Марії, не всі, бо як кажуть люди, хтось же поздавав усіх «атовців» під список, адже вони їх шукали.

– Прийшли до нас двоє п’яних одного вечора. «Готові» зовсім. Ми дуже злякалися, бо жили в будинку одні жінки, а що їм в голову прийде… Все похолоділо аж. А вони такі вонючі, спиті, немиті, страшні. Витягли листочок та почали питати за людей з Боромлі. На листочку були написані прізвища людей і вказані їх рідня, аж до кумів. Шукали наших хлопців-військових та їхню рідню. Кажуть: «Де той атовець, а де цей?». Донька моя перелякалась, стоїть плаче, а я до них і так, і сяк, по-спокійному, намагалась якось відовлекти, кажу: «Та то молоді, ми вже старі, нікого не знаємо». Один з них каже: «Ми вас розуміємо добре, в нас теж матері є». А інший навпаки: «Та все ви знаєте, якісь ви неадекватні, ну подивитесь, ми вам дамо ввечері, побачите що буде через те, що не зізнаєтесь». І ввечері влаштували сильний обстріл, дуже бахкало, свистіло, ракети летіли. Дуже страшно було. Зараз думаю: як це ми вижили, мабуть то Бог нам пособив.

Один з сусідів не витримав напруження і як пішли вже росіяни, то повісився. Вони тільки як зайшли, видно було, що дуже переживає. А після цього йому погіршало і вже в червні він повісився.

– До жінок не лізли, такого, як в новинах передають про інші області, в нас не було. Або люди не кажуть. І ще кури сиділи в курнику… і мовчали два тижні. Чесне слово. Росіяни ходили вишукували собі, що поїсти, а кури наші вижили, бо притихли… У сусідів з’їли папугу. Суп зварили з маленького, хоча що там їсти. А Шарік (собака – ред.) на небо дивився ще місяці три. Через обстріли дуже лякався і потім все спостерігав чи не летить щось.

Фото: Громадської приймальні УГСПЛ у м. Суми

Фото: Громадської приймальні УГСПЛ у м. Суми

Звільнили Боромлю 26 березня 2022 року. Їхали росіяни вночі, тягнули все, що назбирали за цей місяць. Наостанок пострілів не влаштовували, бо дуже поспішали, адже вже вдень в населений пункт зайшли українські військові.