У Лебедині мешканці не можуть повернутися до своїх пошкоджених квартир через страхи

У Лебедині мешканці не можуть повернутися до своїх пошкоджених квартир. Кажуть, що ще не перебороли страхи та побоюються за стан даху їхнього будинку після скинутих росіянами авіабомб неподалік. Побували там і наші журналісти, пише Суспільне.

5 березня російські льотчики поцілили у гаражі та СТО приватних підприємців у Лебедині, дісталося і навколишнім будівлям. Цей багатоквартирний будинок на три поверхи постраждав від ударної хвилі, спричиненої російською авіабомбою.

Олександр Васильович — місцевий житель, розповідає: "Я якраз виходив із під’їзду, виносив сміття. За 83 кроки від мене бахнуло. Мене підняло і розвернуло горизонтально, отак потримало і на східці кинуло. Відпав, як від магніту. Та наче нічого й контузії немає. Голова поболіла, звісно. А вікна всі бахнули. Те, що вони бахнули, – то ми вже якось і самі зможемо зробити, допомогти треба з дахом. Бо тече на третій поверх, заливає стелю".

Крім матеріальних втрат, за словами Олександра Васильовича, мають мешканці й страхи: "Там дитина злякалася, вони на першому поверсі живуть, і тут дитина злякалася, а так наче нічого".

Будинок на 16 квартир, однак повернутися до своїх помешкань наважилися не всі мешканці. Пані Алла із чотирнадцятирічним сином ходять по людях. Жінка говорить: "До того тиждень і після вибуху ще два дні, бо були вирвані двері, вікна, вони не закривалися. Чоловіка в мене немає. Я виховую сама дитину. Дитина дуже злякалася. Ми в перший день, коли вибухнуло, до обіду стояли просто на тій стороні, коло училища, ми боялися перейти дорогу додому".

"Ми жили три тижні в Пристайловому, два тижні в куми на Кубиші, тут у нас, тепер у подруги в Черемушках, під Городком, тиждень у Хотінській тергромаді, їздила туди до родичів. Дитина не може не навчатися, нічого. Ми просто ходимо з сумками – хто покличе", – ділиться пані Алла.

Квартира пані Алли на третьому поверсі. Крім пошкоджених від ударної хвилі вікон та дверей, жінка має проблеми з дахом та комунікаціями у своїй оселі.

Власноруч намагається навести лад у під’їзді пані Надія. Утім, на ніч і вона йде до родичів. Жінка розповідає: "А хто ж буде? Нікого ж немає. Алла ж там не може жити. Я то прихожу. Газ вмикаю, бо в мене кішка тут. Мені її шкода. Я приходжу, включаю газ, їсти даю, а ночувати ходжу до людей. Добре, що хоч родичі є та приймають, Слава Богу".

Не вцілили і гаражі мешканців цієї триповерхівки. Про те, що саме тут був гараж пані Алли, вказують ворота та замок, на якому вони тримаються: "А це мій гараж, він опинився осередком влучення бомби. У нас тут два було гаражі. Це все, що від нього лишилося. Змішалося все. Тільки за ворітьми можна визначити, що це мій був".

Як і той замок, намагається триматися і його власниця.

"Я залізла у кредити на вікна, на двері, щоб хоча б затулитися. Але дах я не потягну", — говорить пані Алла.

Нині мешканці звернулися за допомогою до місцевої влади, до ЖЕКу та написали заяви до поліції.

Кризовий психолог Мартін Лазіцкий перелічує три пункти, які мають допомогти дітям та дорослим опанувати страх перед поверненням у власні домівки.