Без світла і води. Жінка на Сумщині повернулась додому після 10 років у психлікарні

10 років пані Віра перебувала на лікуванні у психлікарні, що на Охтирщині. Навесні 2020-го мешканка села Кононенкове була змушена повернулася до свого будинку. Відтоді жінка не хоче його полишати, пише Суспільне.

Пів будинку у селі Кононенкове належать 61-річні Вірі Іванівні. В ньому немає ані світла, ні води, ні опалення.

Про сусідку, яка повернулася, Олександр Радченко говорить:

"Вона в принципі, весь час тут була. А потім забрали якось, і кудись відправили. А зараз привезли та викинули, як вже непотрібну людину. Вона тихенька. Але за неї хвилюєшся. Ми з сусідами ходимо постійно і морози почалися й хтозна. Мало чого, замерзне і все"

Сусідка, яка підгодовує пані Віру, говорити про це відмовляється, каже, просто допомагає і все. Віра Іванівна повернулася додому без документів і речей. Деякі документи згодом вдалось повернути старості села Косівщина Оксані Степаненко.

"Мені повернули в присутності свідків – паспорт, код і трудову книжку. Більше ніяких документів ні МСЕК висновку, ні посвідчення по інвалідності не було. Я звернулася у пенсійний Фонд, щоб допомогти їй оформити пенсію, але у зв’язку з тим, що особа ще не досягла пенсійного віку, вона 1959 року народження, пенсію їй оформити не вдається", – розповідає староста.

У сільраді переоформили пай батьків Віри Іванівни на неї та допомогли жінці укласти угоду з сімейним лікарем. За словами Оксани Степаненко, близьких рідних вона немає. Її власні діти з дитинства мають також психічні захворювання – зараз заходяться у медзакладах. Односельці допомагають хто чим може.

"Щоб цю людину хоча б нагодувати, вдягти, взути та щоб нам може хтось допоміг. Обізвалися люди вже це плюс. Була думка поставити їй там піч чи буржуйку. Жителі, сусіди категорично проти", – говорить мешканку громади Ольга Руденко.

На брифінгу Національної служби здоров’я наприкінці листопада 2020 року розповідали про те, чому таких пацієнтів, як пані Віра, відпустили додому.

"Значна частина таких пацієнтів потребують догляду, а не лікування, а це не медична послуга, а соціальна, і їх потрібно розділяти. Оскільки утримання медичного ліжка обходиться державному бюджету набагато дорожче, ніж соціального. За статистикою, третина пацієнтів за своїм станом не потребують лікування у стаціонарі", – зазначала тоді керівниця пресслужби НСЗУ Лілія Гудзь.

Опікуватися такими як Віра Іванівна, за словами юриста Валентини Волобуєвої, мають три органи: ОТГ, далі органи опіки й піклування та органи соціального захисту населення. Але це тільки у випадку, якщо людина не має близьких родичів, як можуть взяти над нею опіку.

Як можна розв'язувати проблему Віри Іванівни, Суспільному розповів керівник обласної спецлікарні, що в Ромнах – Володимир Кульбачний.

"Якщо це зима і дійсно людині нічим топити. І внаслідок низьких температур може настати обмороження, то ми намагаємося таких пацієнтів одразу госпіталізувати до свого закладу, використовуючи статтю 14, проводячи через судове рішення. Коли пацієнт знаходиться у відділенні, ми проводимо обстеження, заповнюємо документацію, замовляємо путівки та коли приходить час, ми таких пацієнтів переводимо до будинків-інтернатів". – говорить Володимир Кульбачний.

Лишити Віру Іванівну на утриманні селищної громади, це великі гроші, каже староста.

"Утримання однієї особи вдень складала 332 гривні 90 копійок. У зв’язку з тим, що ця особа перебуває десь близько 8-10 місяців на території сільської ради. Ця сума складає до 100 тисяч гривень в рік", – говорить староста Оксана Степаненко.

Тому поки годують та гріють і шукають опікуна.