Прикордоння Сумської області поступово перетворилося на кіл-зону. Там полюють російські дрони та рідко буває тиша без обстрілів. Але попри всі ці виклики, там досі продовжують жити люди, а відтак і працювати всі служби, зокрема, й рятувальники. Нерідко їм доводиться максимально близько підʼїжджати до ворожого кордону, аби загасити пожежу чи вивільнити людей з-під завалів після обстрілів. І самі стають нерідко мішенню для ворога. Про те, як працюють рятувальники на Сумщині, розкажемо історії працівників ДСНС у прикордонних громадах Миколи Загацького та Якима Новікова.
Микола Загацький працює пожежником у Краснопіллі. До ворожого кордону звідти 8 кілометрів. І ця територія чи не щодня, каже чоловік, під обстрілами.
«Один із викликів, що не можу досі забути, був у село Чернеччина. Там після влучання ворожих безпілотників загинула ціла родина. Батько, вагітна двійнею мати та ще двоє їхніх маленьких синів», - Миколу, каже, ця історія вразила назавжди, мабуть.
У пожежному екіпажі Микола працює вже пʼятий рік. Донедавна з родиною жив у Краснопіллі. Каже, терпіли до останнього. Але коли вже російські військові розбомбили лікарню та всю інфраструктуру, в селищі залишатися неможливо було.
Той обстріл місцевої лікарні Микола згадує чітко і через пів року. Ворог спрямував у медзаклад, повний хворих, більш десяти шахедів. Микола якраз був на зміні.
«Там були в основному пожилі люди, які не могли вийти самі. І сиділи ми до крайнього шахеда. Витягували їх, бо дуже було багато людей. Укриття вже починало горіть, тріскалося, а після крайнього шахеда завалило, що ми думали ц не вийдемо звідти», - згадує Микола.
Специфіка прифронтової громади - це кожен день ризик, говорить рятувальник. Ще пару років тому по території, яка в їхньому підпорядкуванні, активно працювала артилерія ворога. Нині найбільша загроза від ефпіві дронів. Один з таких влупив у пожежну машину, якою Микола їхав на виклик. Екіпаж вчасно зреагував, що і врятувало всім життя. А авто, хоч і пошкоджене, але всіх довезло у безпечне місце.
Його колега Яким Новіков теж прикордонного міста - з Білопілля - неабияк розуміє всі загрози. Адже його підрозділ теж працює в 10 кілометровій зоні від кордону.
«Женевську конвенцію ніхто не відміняв, але ми звикли, що для ворога ми мішень. Ми знаємо з ким маємо справу», - говорить Яким.
Підтверджує, що закони війни ворогові не писані. І через це рятувальники Білопільської пожежної частини теж стикаються із тим, що не можуть доїхати на виклик через повторні обстріли. Одного пожежника втратили минулого року. Сергій Антоненко загинув, коли проводив цивільних в укриття. Йому було 22 роки. Поранених же додається регулярно, каже Яким, і це при тому, що всі навчені та дбають про безпеку.
«Був прильот по нам, двох хлопців поранило, контузії отримали, теж в машину ціляли дроном. Машину посікло, врятувало нас дерево - дрон влучив у дерево і хлопці цілі, а машина… ну це тєхніка , але жалко і техніку», - розповідає Яким.
У багато прикордонних сіл пожежники вже навіть не можуть доїхати через те, що самі стають мішенями ворога. Та й люди звідти майже всі евакуювалися. Йдеться про більш ніж 30 населених пунктів Сумщини, які спорожніли у велику війну і нині безлюдні.