Вадим Лисий: «Незалежність – це самоврядність!»

 На сьогодні Вадим Лисий є представником України в міжнародному комітеті FIA, головою політичної партії «Рідне місто», депутатом СМР, майстром спорту з автоспорту, головою Федерації автоспорту Сумщини, успішний підприємець, виступає політичним експертом з багатьох питань, але перш за все він є і зостається сумчанином і патріотом нашого міста.

-     Вадим, ти народився у Сумах, тут навчався і виріс, потім навчався при Міжнародному Республіканському Інституті та M.Knowledge Institute, багато подорожуєш світом у справах, але ти завжди зазначав, що для тебе є пріоритетом розвиток нашого міста та самоврядність в ньому, що це для тебе?      

-     Вадим Лисий: «Ну на передодні свята нашого рідного міста хотілось би привітати всіх сумчан зі святом і побажати вірити у наше місто і його розвиток, бо воно є найкращим в світі. Так, дійсно, багато спілкуюся  зі своїми колегами з Європи, нещодавно повернувся зі США і розумію, що той отриманий досвід, ми мусимо втілити в розвиток нашого рідного міста. Для мене  Самоврядність це не децентралізація, а точніше, не лише вона. Просто децентралізацією, тобто формальною передачею влади та коштів на місця, хотіли б обмежитися певні реакційні сили та носії пострадянської ментальності. Їхня мета зрозуміла: через виборче законодавство загнати місцеву політику у партійну ієрархію; застовпити за собою регіональні вотчини; паратизувати, а відтак і приватизувати місцеве чиновництво і адміністративний ресурс.»

-       Але що це таке самоврядність в реаліях сучасного світу? 

-     Вадим Лисий: «Давайте трохи заглянемо в історію.  Самоврядність - це спосіб народовладдя, притаманний Україні з давніх давен, що набуває великої необхідності в умовах нашого життя. У період з 1991 по 2014 рік головним змістом процесу державотворення була соціалізація держави, тобто демаркація кордонів, міжнародне визнання. Оскільки більшість питань цього блоку не було остаточно розв‘язано - це й призвело до кризи в більшості сфер життя.

      2014-2015 роки стали окремою революційно-визвольною добою, де зміни минали рік за десять. Головним завданням став захист суверенітету, тобто відтворення обороноздатності, закріплення незворотності європейського геополітичного вибору, модернізація Конституції із врахуванням інтересів українського суспільства, тощо. Унікальність цього періоду полягає у тому, що через захист суверенітету, нарешті, народився свідомий Громадянин-патріот. Доречі, той факт, що Громадянство України отримало реальний зміст, підтверджується не лише суб‘єктивними відчуттями кожного, але й поширеною практикою набуття українського громадянства відомими іноземцями.

     З огляду на затребувані суспільством і начебто розпочаті конституційні, адміністративні, бюджетні реформи та глибинні перетворення у громадській свідомості, новий період Незалежності очевидно пройде під гаслом Самоврядування. Замість запитання «що це таке?», краще ставити питання «Чим воно має бути?»

-      Ви сказали, що самоврядність не є децентралізацією. Але чим вона має бути?

-      Вадим Лисий: «Самоврядність – це інше. По-перше, основним суб‘єктом повноцінного самоврядування має бути не можновладець, не депутат і навіть не рада будь-якого рівня. Його суб‘єктами є активні громадяни та організовані групи таких громадян. Такого суб’єкта породжує не вища інстанція, а реальна проблемна ситуація і затрачені зусилля. По-друге, самоврядність – це не анестезія місцевим елітам, а певний рівень свідомої перманентної напруги у відношеннях між владою та організованими суспільними групами. Без такого критичного ставлення до влади, є неможливим повноцінний громадський контроль та змістовні альтернативні точки зору. Та й звідки вони візьмуться, якщо усі будуть однією «партією влади»? По-третє, діючі інститути місцевої влади, в уявленнях прибічників просто децентралізації, є ніби то вже морально і професійно готовими для того, аби «прийняти» владу і ресурси на місцях та розпоряджатися ними. В той же час, кожній людині очевидно, що ефективне самоврядування буде як раз, навпаки, результатом боїв із діючою системою, конфліктів прогресивних представників суспільства із непрофесійними та корумпованими місцевими чиновниками. Тобто самоврядність може з‘явитися лише «на кістках» нині діючої і вщент збанкрутілої системи місцевої політики. По-четверте, це не «реформа зверху» і не пакт між елітами, а реально існуюча тенденція знизу, яка набирає нову силу. Жодні штучно закріплені у виборчому законодавстві інсайдерські прерогативи для парламентських партій та інші перепони - не стануть на заваді тенденції до реального оновлення влади на місцях. По-п‘яте, створення своєрідного культу «місцевих рад» ще не означає захисту інтересів місцевих громад. Аби такий зсув політики на місцях не завершився звичайною бюрократизацією, необхідно стимулювати громадянську активність, незалежну пресу, громадську незалежну експертизу, групи за інтересами, тобто розвиток тих інститутів, які є проміжними між громадянином та владою.

-     Яка формула успіху Самоврядності проти старої політики?

-    Вадим Лисий: «Слід розуміти, що Самоврядування це чітке визнання того, що більшість людей живе не у столицях, а на місцях (тобто саме там зосереджено як більшість різноманітних проблем, так і реальні шляхи до їх розв‘язання), це не лише політика з питань узгодження місцевих інтересів і не лише процеси врядування на місцях.

       Перманентний конфлікт між Державою та Суспільством існує, нікуди не подівся і не подінеться. Це очевидний факт, як би банально і анахронічно це не виглядало. Тож самоврядність - це однозначний вибір на користь інтересів суспільства у цій традиційній суперечці з державою.

      Оскільки мотивації центральної влади завжди мають бути продиктовані виключно інтересами Держави, то середній та мікро-рівень влади мають максимально підпорядковуватися інтересам суспільства, коли треба – інтересам Держави, але ніколи – кон’юнктурним інтересам носіїв центральної влади та лідерам парламентських партій.

       Самоврядність жодним чином не залежить від виборів. Вона ґрунтується на професійності, активності та порядності представників народу. В той час, традиційна влада спирається лише на формальну легітимність, яка отримується не у свідомості громадян, а у кабінетах ЦВК за підсумками виборів.

     Самоврядування – це більш ніж представницькі та виконавчі органи місцевих громад. Це також суспільно-ініціативний бізнес, громадські об‘єднання, ситуативні групи за інтересами і т.і. Це не нижній поверх діючого політичного режиму, а окремий рівень, окрема «гілка влади» і окремий спосіб влади. А ще це: громадська та мережева активність; свідома відмова від споживання продуктів пропаганди; рішуча відмова від будь-якої брехні; цінністно мотивовані бойкоти усього з чим незгодний; само-ініціатива та само-активність; участь у вирішенні проблем інших і т.д.

       Тобто це те, чим слід зміцнити і наповнити нинішній період становлення Незалежності. Саме Самоврядність має завершити усю державотворчу композицію, остаточно покласти край пострадянщині та започаткувати новітню українську історію.

       І саме цей спосіб управління справами громади та держави дає змогу забезпечити базовий принцип демократії  як влади народу.»

На правах PR

Автор
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)