• Головна
  • Вагони, сповнені болю. Історія сумської лікарки з евакуаційного медичного потягу
фото
12:22, 27 вересня

Вагони, сповнені болю. Історія сумської лікарки з евакуаційного медичного потягу

фото

Альбіна Жаркова – лікарка із 14-річним досвідом. У мирний час вона працювала в кардіологічному та "ковідному" відділеннях інтенсивної терапії, викладала у медичному інституті Сумського державного університету.

Повномасштабна війна змусила її покинути рідне місто, а знайомі стіни лікарні змінити на вагони евакуаційного потягу, що рятує і доправляє українських пацієнтів з гарячих точок на захід країни. Зараз вона є лікаркою міжнародної гуманітарної місії "Лікарі без кордонів", пише Українська Правда.

Альбіна розповіла "Українській правді. Життя" про травми, з якими евакуюють людей і складнощі роботи лікарів медичного шпиталю на рейках. 

Виїхала на захід, щоб рятувати пацієнтів зі сходу

Сумщина однією із перших відчула на собі наступ російської армії 24-го лютого. Вже у перший день ворожі танки зайшли у Суми – рідне місто Альбіни. За її словами, перший час вона намагалася виконувати свої обов'язки, але коли з'явилася можливість виїхати – евакуювалася на захід України.

"Коли почали випускати з міста, було дуже тяжко, але я все-таки вирішила поїхати на захід України", – говорить лікарка.

46cb98f-screenshot-1--1-.png
Альбіна Жаркова. Фото: "Лікарі без кордонів" (MSF)

Вже шукаючи роботу в Ужгороді, Альбіна побачила у соцмережі оголошення про те, що "Лікарі без кордонів" набирають медиків для роботи в евакуаційному потягу. Не замислюючись, але і ні на що не сподіваючись, вона одразу подала резюме.

"Розглядала варіанти як в Україні, так і за кордоном, але не хотілося виїжджати. Потім мені подзвонили і сказали: "Ми подивилися ваш профіль, якщо ви згодні, ви нам підходите". Я вирішила, що це буде найкращий варіант. Вже наступного ранку я вирушила до Львова і приєдналася до команди", – пригадує Альбіна.

На той момент проєкт медичного потягу лише запускався. А вже 31 березня відбулася перша евакуація постраждалих від війни українців.

"Я і ще два лікарі були першопрохідниками цього проєкту", – додає медикиня.

c5c784d-msb127247-high-.jpg
Альбіна була однією із перших, хто почав працювати на медичному евакуаційному потягу

Як живе евакуаційний потяг

Евакуаційний медичний потяг складається із 8-ми вагонів. Є реанімаційний вагон, де знаходяться пацієнти, що потребують спеціального догляду. Ними опікуються анестезіологи, проте Альбіна також кілька разів працювала у ньому.

Також є "звичайні вагони", де перебувають пацієнти середньої тяжкості, і два вагони для постраждалих, які менше потребують догляду. Усі, хто евакуюються, постійно перебувають під наглядом лікарів.

"Ти працюєш як звичайний лікар у звичайному відділенні. Після того, як пацієнтів доправляють до вагона, проводяться обхід, призначення. Наші медичні сестри вимірюють основні життєві показники пацієнтів. Ми теж спостерігаємо і коригуємо попередні призначення лікарів за потреби", – розповідає Альбіна.

1a0e0e3-msb127241-high-.jpg
Альбіна Жаркова працює не лише лікаркою, але і координаторкою

Медикиня, крім того, що виконує обов'язки кардіолога, терапевта і лікаря невідкладної допомоги, також займається координацією усіх процесів спільно з іноземним координатором "Лікарів без кордонів".

На початку один рейс змінювався другим, а відпочити можна було лише у потягу, поки той прямував на схід за новими пацієнтами.

"Було таке, що ми приїжджали, в нас було дві години, щоб помитися, і ми одразу поверталися у потяг. Відпочивали протягом дороги на схід, а потім їхали назад вже з пацієнтами. Найдовший такий цикл у мене складався із 5-ти поїздок. Це було непросто, але цікаво і дійсно важливо", – наголошує Альбіна.

Сьогодні на евакуаційному потягу позмінно працюють дві команди лікарів. Під час кожного рейсу обов'язково присутній анестезіолог і лікар невідкладної допомоги "більш загального профілю". Також є п'ять медсестер.

"Обов’язково дві медичні сестри в реанімаційному відділенні. Крім того, ще 5 помічників медичних сестер, переважно це студенти різних медичних університетів молодших курсів", – уточнює Альбіна.

Крім лікарів, життя евакуаційного потягу підтримують співробітники "Укрзалізниці", технічні працівники, інженери, які опікуються кисневою установкою, генераторами. Також є перекладачі, адже до команди входять й троє представників іноземного офісу "Лікарів без кордонів" – старший медбрат, який координує роботу медичних сестер, зокрема відділення інтенсивної терапії.

"Вони діляться своїм досвідом, допомагають нам зрозуміти правильність виконання видозмінених протоколів, враховуючи напрацювання протягом 50-річного досвіду організації "Лікарі без кордонів" в зонах конфлікту в різних країнах світу.

Допомагають координувати процеси, проводять тренінги протягом поїздок на схід, коли є більше вільного часу. Координують підготовку вагонів до прийняття пацієнтів і вже слідкують за правильністю виконання процедур", – розповідає лікарка про колег-іноземців.

8ba817f-msb127253-high-.jpg
Українські лікарі спільно з іноземними евакуюють пацієнтів на захід країни

"Травми у пацієнтів не лише фізичні, лікарям доводиться бути і психологами"

З 31 березня медичний потяг здійснив уже понад 50 евакуацій. Проте найбільше запам'яталася Альбіні перша. Тоді "шпиталь на колесах" вирушив до Запоріжжя, щоб забрати поранених дорослих і дітей, зокрема маріупольців.   

"Всі ми пам’ятаємо першу поїздку в Запоріжжя. У нас були пацієнти із Маріуполя з різними історіями, зокрема й ті, хто виїжджав із зелених коридорів. Тоді колону обстріляли, постраждали діти", – пригадує Альбіна.

Здебільшого "шпиталь на колесах" евакуює пацієнтів із медзакладів. Це не лише травмовані під час війни, але й люди із загостренням хронічних захворювань, які не змогли отримати своєчасну медичну допомогу або не мали життєво необхідних ліків; пацієнти у тяжкому стані через наслідки певних захворювань. Однак часто пасажирами є й люди, які нещодавно постраждали внаслідок військової агресії РФ.

Зокрема, "Лікарі без кордонів" евакуювали поранених внаслідок ракетного обстрілу РФ з вокзалу у Краматорську. Тоді постраждала майже сотня людей.

"Дуже важкі були пацієнти після атаки на Краматорському вокзалі. Цілі сім’ї, матері з дітками. Були діти, які втратили одного чи обох своїх батьків. Це було дійсно дуже тяжко сприймати", – зізнається Альбіна.

Лікарка визнає, що робота кожного, хто опікується пацієнтами на евакуаційному потягу, не обмежується прямими обов'язками лікаря. Іноді доводиться бути ще й психологами, аби підтримати людей, які не лише фізично постраждали від війни, але й втратили близьких або бачили на власні очі події, що не вкладаються в голові.

"Будь-який представник нашого персоналу, навіть провідники і технічні спеціалісти, мають бути готовими до того, щоб працювати з пацієнтами, які потребують психологічної підтримки", – говорить Альбіна.

2d81b3a-msb127250-high-.jpg
Альбіна відзначає, що медики виявилися більш підготовленими до сучасних реалій роботи, ніж можна було очікувати 

За її словами, часто пацієнти перебувають у пригніченому стані. Тому всіх працівників потягу готують до психологічно важких розмов із постраждалими.

"Вони бояться кожного звуку, кожного шуму. Дуже тяжко, особливо з тими пацієнтам, які опинилися надто близько до страшних подій.

Ми бачимо, що підготовка до роботи з ними – дуже важливий момент у роботі лікарів будь-якого профілю. І ще тривалий час ми маємо бути напоготові", – підкреслює Жаркова.

При цьому відзначає, що медики виявилися більш підготовленими до сучасних реалій роботи, ніж можна було очікувати.

"Просто намагаєшся не думати про те, що відбувається десь там навколо, а фокусуєшся на пацієнтах, їхніх потребах – на тому, щоб забезпечити їм якомога якісніше надання медичної допомоги, не звертаючи уваги на зовнішні фактори", – каже лікарка.

Одна із понад тисячі історій, почутих на евакуаційному потягу

Літня жінка із села на Луганщині, яка евакуювалася потягом разом із чоловіком, що має інвалідність, розповіла про те, як росіяни знищують цивільних.

"Минулого року соціальні служби виділили нам спеціальне ліжко. Я зробила навколо нього імпровізоване укриття і накрила його ковдрами. На початку війни, коли обстріли були подалі, я ховалася під його ліжком. Кожного разу, коли лунав вибух, я кричала від страху", – розповіла вона медикам евакуаційного потягу. 

Коли обстріли почали лунати ближче, їй довелося сховатися у підвалі, залишивши чоловіка. Вона просто не могла його підняти. 

"Щоразу я боялася того, що можу побачити, коли повернуся. Коли в нашому домі розлетілися вікна, уламок скла порізав йому ногу. Це була неглибока рана, але все ж мені було так погано, що залишила його самого. Сусідка запропонувала нам та іншим людям по сусідству ховатися в її підвалі. 

7 травня під час обстрілу там було близько 11 людей. Я дивилась у вікно і бачила, як дві бомби впали на її будинок, розтрощивши дах і підлогу. Я просто не могла повірити, що від цієї двоповерхової будівлі нічого не залишилося – тільки руїни, під якими 11 людей", – розповіла пасажирка. 

"Тяжко бачити велику кількість травмованих людей в одному вагоні"

Станом на 23 вересня "Лікарі без кордонів" евакуювали із гарячих точок до більш безпечних регіонів понад 1400 пацієнтів, 78 з яких – діти-сироти.

Кількість травмованих внаслідок військових дій станом на серпень сягала 45% від загального числа евакуйованих українців. Проте, за словами Альбіни, нині спостерігається тенденція до зменшення цієї частки пацієнтів.

"Я думаю, що всі лікарі України не були готові до такої кількості по-різному травмованих осіб. І всі вони в одній кімнаті чи, в нашому випадку, в одному вагоні", – зазначає лікарка.

Медикам евакуаційного потягу щоразу доводиться мати справу з тяжкими пацієнтами, які пережили травматичну ампутацію кінцівок. У деяких травмовані органи грудної клітки, черевної порожнини, ноги та руки.

"Це призводить до дестабілізації серцево-судинної системи, дихальної системи, це дуже складно. У першій поїздці була жіночка зі знівеченим обличчям. У нас був шок. Всі, хто був у цій поїздці, її добре запам'ятали.

І після того була жінка зі ще більш тяжкими травмами обличчя, взагалі голови, головного мозку", – розповідає Альбіна.

969485b-msb122505-high---1-.jpg
Медики евакуювали із гарячих точок понад 1400 пацієнтів

Вона також пам'ятає найтяжчого пацієнта, якого команді "Лікарів без кордонів" доводилося евакуювати. У чоловіка з Миколаєва була надскладна травма черевної порожнини, він постійно потребував кисневої підтримки.

"Це був напрямок Одеса. Тобто пацієнт з Миколаєва був доставлений до потягу бригадою невідкладної медичної допомоги з тяжкою травмою черевної порожнини, з множинними ушкодженнями органів черевної порожнини, з потребою в кисневій підтримці. Ми буквально не відходили від нього протягом усієї поїздки", – пригадує лікарка.

Альбіна визнає, що психологічно найтяжче, коли реанімації потребують діти. Каже, що звикнути до такої роботи – неможливо.

При цьому ентузіазм допомагати рятувати людей не згасає. Щоправда, доки є фізичні сили стояти на ногах, зізнається жінка.

"Найскладніше фізично. Психологічне налаштування, ентузіазм ще є і ти хочеш працювати і далі допомагати, але коли фізичні резерви вже вичерпані, тоді настає момент, коли і ти, і всі інші розуміють, що прийшов час відпочити. І психологічно, звичайно, тяжко завжди. Навіть якщо ти думаєш, що з тобою все нормально", – визнає Альбіна і додає, що навіть тоді, коли лікарі намагаються не пропускати біль пацієнтів крізь себе, знаходиться випадок, який "стає близьким".

e65ad0a-msb127224-high-.jpg
Альбіна говорить, що на евакуаційному потягу працює "команда ентузіастів"

За її словами, часто після побаченого психологічна підтримка потрібна самим лікарям. З цією метою періодично проводяться тренінги.

При цьому жоден медик не покинув роботу в евакуаційному потягу, незважаючи на психологічне навантаження. Медикиня наголошує, що працює з "командою ентузіастів".

Жінка зізнається, що вона та її колеги до кінця не розповідають про те, що відбувається на евакуаційному потягу, який рятує людей, постраждалих від російської навали, із гарячих точок. Зокрема, й рідних вони інформували поступово.

a6ad3b3-msb127251-high-.jpg
Усі фото: "Лікарі без кордонів" (MSF)

"Я і багато колег спочатку дуже поступово розповідали, чим ми займаємося. Що і як відбувається, і до кінця майже ніхто не розповідає. Але ми повинні розуміти, що все ж таки це не безпосередня участь в бойових діях...

Певні моменти, скажімо так, гордості (з боку рідних) є. Але це складно. З одного боку, тобою пишаються близькі, колишні колеги по роботі, а з іншого – я розумію, що моя мама дуже переживає", – визнає Альбіна.

Водночас наголошує, що ніколи не відчувала страху, їдучи у черговий евакуаційний рейс:

"Страху немає і не було від самого початку. Просто сприймаєш все як роботу і намагаєшся сфокусуватися на тому, що ти робиш. Так і вдається все пережити".

Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"

Фото обкладинки: "Лікарі без кордонів" (Médecins Sans Frontières)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...