Волонтери врятували 13-річного хлопця з-під обстрілів на Донеччині і вивезли його до бабусі у Путивль

Волонтери Харкова, Путивля, та Бурині об’єдналися, щоб вивезти з обстрілюваного росіянами міста на Донеччині хлопчика, який залишився сам. Старший брат пішов на війну, мати й бабуся тата хлопчика померли. Про рятувальну операцію у матеріалі Суспільного.

Лідія Єфімова – бабуся вивезеного з під обстрілів на Донеччині Владислава. Зараз вони у відділі соцзахисту Путивля оформлюють хлопчику документи внутрішньо переміщеної особи. Лідія говорить, що Владислав лишався під опікою другої бабусі і старшого брата Дениса. Але двадцятирічний Денис на початку повномасштабного вторгнення Росії пішов у військо, а бабуся померла.

"Я живу тут, а вони жили у Костянтинівці, де донька вийшла заміж. Донька померла 10 років тому, поки бабуся була жива, жили, поки старший брат не пішов на війну, він знаходився там. Коли пішов Денис на війну, він знаходився то з хрещеною, то з чужими людьми", - розповідає бабуся Владислава Лідія Єфімова.

На питання про те, як її онук виживав один у місті під російськими обстрілами, пані Лідія говорить: "Як собаки в нас виживають безпритульні, так і діти виживають: сьогодні я у вас, завтра у інших сусідів, післязавтра іще в когось. З документами важко – військовий стан, довідку про склад сім’ї ледь-ледь зробили, щоб на кордоні з війною можна було показати. Дякую волонтерам, які змогли, не лякаючись нічого – під гранатами, під снарядами, під кулями вивозять дітей".

Під час інтерв’ю Владислав відповідає короткими фразами, тривожно озирається на звуки проїжджаючих машин, випадкові крики перехожих, єдине що зміг розповісти - про ночівлю у Харкові, перед поїздкою до Путивля.

"Ночували, о пів на п’яту бахнуло там щось, штукатурка з дому посипалася", - говорить евакуйований Владислав.

Ольга Бутова, волонтерка з Путивля, говорить, що до неї подзвонив знайомий волонтер з Харкова, до якого звернувся командир старшого брата Владислава.

"До мене подзвонив мій друг, з яким я спілкуюся вже близько двох років, він волонтер, він постійно їздить в гарячі точки, в Донецьку область, в Луганську область, і каже: Олю, ти мені допомогла, а зараз треба іще одна допомога. Кажу: чим я тобі можу допомогти? Говорить: треба хлопчика доправити до Путивля. Я: так це ти нам допомагаєш, а не ми тобі", - розповідає волонтерка Ольга Бутова.

За словами Ольги Бутової, харків’янин вивіз Владислава з Костянтинівки, а вона, з волонтером з Бурині, забрала хлопчика з Харкова і відвезла його до бабусі. Через обстріли Харкова їм довелося на ніч затриматися у місті. Волонтерка розповідає про знайомство з Владиславом.

"Погляд був пустим. І коли я поставила йому питання: ти хочеш їхати до бабусі? Він каже: мені все одно. І мені стало так боляче, я зрозуміла, що хлопчик вже втратив, мабуть, всю надію на те, що він буде у сім’ї, що за ним будуть доглядати. Доїжджали вже до бабусі і коли вона нас зустріла, це просто не передати словами, до мурашок: бабуся розплакалася, хлопчик розплакався, всі ми розплакалися, що хлопець вдома", - розповідає волонтерка.

Олег Нечипоренко – водій-волонтер з Бурині, з яким Ольга Бутова забирала хлопчика з Харкова. Чоловік говорить, про стан Владислава на початку їхньої зустрічі.

"Переживав дуже сильно, особливо в момент пересаджування з авто – в авто, було видно, що він дуже заціпенілий. Ставився до всіх боязко, можна сказати так, дуже на контакт не йшов. Потім, коли проїхалися кілометрів, мабуть, 100 так вже потихеньку почав усміхатися, просив додати музики, ми музику поміняли, зупинялися, купляли йому холодний чай, приїхав вже більш такий – нормальний", - каже волонтер Олег Нечипоренко.