• Головна
  • Сумчанка розповіла про те, як стала наставницею для дівчинки з дитбудинку
відео
10:09, 14 грудня 2020 р.

Сумчанка розповіла про те, як стала наставницею для дівчинки з дитбудинку

відео

5 грудня в Україні та світі відзначають день волонтера. Суспільне вітає кожного, хто займається цією важливою справою. Одна з таких людей – Ксенія Гриник. Останні 3 роки вона мама в декреті та волонтерка. Каже, що для неї, волонтерство – це професія!

"Я така людина – якщо я взялась за справу, то не можу її покинути. Зараз я – волонтер. Для мене це професія. Я дуже відповідально ставлюсь до цієї справи", – говорить Ксенія.

В 13 років сім'я Ксенії стала не повною. Вона почала жити тільки з мамою і на собі відчувала труднощі раннього дорослішання і роботи з 15 років. Ксенія розповідає, що життя вело її до волонтерства. Спершу підлітковий період в неповній родині, далі педагогічна освіта за фахом – соціальний педагог та практичний психолог. А потім і робота з дітьми.

"Я не можу сказати, що жалію цих дітей. Я їх просто розумію", – говорить Ксенія.

Початок волонтерського шляху

"У Фейсбуці я побачила відео, на якому діти співали різдвяні пісні. І була примітка про те, що це особливі діти. Діти, які позбавлені батьківського піклування", – згадує волонтерка.

Після перегляду відео, вона залишила коментар із проханням взяти її із собою до цих діточок, коли автор відео буде їхати до них наступного разу. Каже, відповідь отримала десь за місяць, а може й півтора. Запрошення відвідати малят надійшло зненацька для майбутньої волонтерки, утім відмовлятись від своїх намірів вона не збиралась.

"Якщо запит я дала і людина відгукнулась, значить треба їхати. Мені сказали, що треба буде допомогти донести речі, які зібрали для дітей. А насправді це було щось чарівне. Адже своєї допомоги, як такої, я не побачила. Але я отримала змогу поставити питання. Мені все показали, розказали, познайомили з дітьми. І з тієї хвилини, це був лютий 2018 року, я там і залишилась", – говорить Ксенія.

З того часу, що суботи вона збирала групи людей від 3 до 30 та різні необхідні будинку немовляти речі та приїздила, щоб навідати дітлахів. Каже, що намагались приділити увагу кожній дитині, адже уваги вони потребують найбільше.

Крім того, збирали кошти та робили ремонтні роботи в закладі й облаштовували дитячі майданчики. З плином часу Ксенії вдалось зібрати понад сотню волонтерів, які по черзі навідували дітей та підтримували заклад.

За три роки волонтерство стало для Ксенії способом життя. Вона має також і власних дітей, які вже ходять до школи та в садочок. Однак проміняти свою діяльність на звичайно роботу, чи скорочувати час для волонтерства волонтерка не бажає.

Волонтерство у Сумах

"Коли я стала волонтером, то зрозуміла, що я така не одна. Є багато напрямків: допомога онкохворим, літнім людям, дітям, тваринкам і так далі. Люди, які бажають допомогти, мають знати, що є координатори кожного з напрямків. І вони можуть підказати, які потреба є більш нагальні для того чи іншого напрямку", – говорить Ксенія.

Наприклад, у передсвятковий час люди часто приносять до дитячих будинків багато речей. Але деякі з них вже є у достатній кількості, а чогось навпаки дуже не вистачає. Щоб допомога була максимально доречною, вважає Ксенія, варто радитися з волонтерами-координаторами. Фактично, координатор – це волонтер, який допомагає регулярно і знає про усі потреби у своєму напрямку.

Про наставництво

В Україні діє програма за якою можна стати наставником для дитини з дитбудинку віком від 2 до 16 років. Півтора року тому сталось так, що Ксенія більше не могла відвідувати будинок немовляти та почала шукати для себе інші можливості допомагати дітям. І згодом дізналась про дію такої програми та познайомилась зі своєю підопічною.

"Сьогодні я у ролі наставника зі своєю підопічною – Наталкою. Ми разом проводимо вихідні дні, частіше у неділю. Познайомились у дитячому будинку. Спочатку проводили разом час там, а згодом Наталку почали відпускати разом зі мною у місто", – розповідає Наталя.

У "групі ризику" діти старшого віку від 10 до 16 років. Тобто це діти, які з великою ймовірністю вже не знайдуть своїх батьків. Однак вони також дуже потребують уваги від дорослих, спрямування та наставництва. Як жити далі? Як себе знайти? Чим займатися? Де мешкати після дитячого будинку? Всі ці питання буденні для підлітків у дитбудинках і на них, вважає Ксенія, наставник може допомогти знайти відповіді.

"Переважно під час наших зустрічей ми розважаємось. Влітку багато гуляли містом. Ходили в парк, до квест-кінати. Нещодавно їздили у притулок для тварин (що у Нижній Сироватці). А сьогодні у нас не розваги. Хочемо відвідати соціальний гуртожиток. Там живуть діти після дитячого будинку. Вони вже самі тут про себе піклуються, починають працювати або навчатися у вищому навчальному закладі", – розповідає Ксенія.

У соціальному гуртожитку можна жити до 23 років. Тут є все необхідне, щоб приготувати їсти, попрати, поприбирати, попрасувати тощо. Водночас діти, які тут живуть, їжу та особисті речі купують самостійно, це і є головна умова, щоб жити тут.

У соціальному гуртожитку працює соціальний педагог, психолог та юрист. До них мешканці гуртожитку можуть у будь-який час звертатись за безкоштовною фаховою допомогою.

Як стати наставником

"Усіх, хто бажає допомогати дітям, я закликаю дізнатись про цю програму. Це не складно і не страшно. А цікаво, як для наставника, так і для підопічного. Це нові враження і новий досвіт", – впевнена Ксенія.

Щоб стати наставником, треба звернутись до соціальної служби та розповісти про свій намір. Там нададуть список документів, які треба зібрати, щоб пройти чотириденні курси з наставництва. На курсах розповідають всю необхідну інформацію: як поводити себе з дитиною, які є обов'язки, як у дитини, так і у наставника.

"Наставник має відповідальність перед дитино. Він соціалізує дитину, розповідаючи, що чекає на неї в дорослому житті. Це передусім індивідуальне спілкування. Дитина може ділитися своїми переживаннями з наставником. Виходить, що наставник – це дорослий друг", – розповідає волонтерка.

Найуспішніший та найпровальніший волонтерські проєкти

Найбільшого успіху, на думку Ксенії, вона досягла в об'єднанні людей. Адже не так просто зібрати людей, та підтримувати їх мотивованість допомагати тривалий час. Завдяки цьому, її волонтерська група може надавати дійсно велику допомогу.

"Наприклад, нещодавно ми робили ремонт переходу в дитячому будинку. Спочатку розраховували на 7 тисяч гривень. Але після того, як подивились майстри, сума виросла до 26 тисяч гривень. Для мене це були дуже великі кошти і я думала, що не зможу зібрати таку суму. А згодом необхідна сума виросла до 32 тисяч гривень. А ми змогли зібрати 35 тисяч. При тому, що паралельно йшов збір коштів на інші потреби. Це, я вважаю, перемога", – розповідає Ксенія.

Найбільша поразка для Кенії – це втрата можливості спілкуватися з дітьми.

"У волонтерстві я передусім вбачала не збір коштів, а обмін енергією. Волонтерство – це, коли ти віддаєш свої сили та бачиш віддачу і тепло від дітей. Коли людина просто перераховує кошти, вона не відчує нічого. І можливо іншим разом вже не повернеться, щоб зробити добру справу, бо не змогла нічого відчути", – ділить волонтерка.

Волонтерство у соціальних мережах

За словами Ксенії, вона ніколи не була активною у соціальних мережах. Та коли почала займатись волонтерською діяльністю, отримала пораду: щоб масштабувати волонтерство, треба бути активним у Фейсбуці.

"На той час у мене було 200 підписників у Фейсбуці і я написала свій перший пост про збір 1000 гривень. Кількість підписників збільшилась в кілька разів, а грошей вдалось зібрати не 1, а 15 тисяч гривень. І я не знала, що з ними робити (сміється). Та отримавши такий ресурс, ми почали з іншими волонтерами діяти більш глобально. Робили ремонтні роботи. Закупили шафи, щоб було де зберігати речі, які віддають люди", – розповідає Ксенія.

Нині у волонтерки 5000 дописувачів на Фейсбуці, що максимум. Каже, що ця соцмережа, а саме люди з неї, стали для неї великою підтримкою, а нині справжніми друзями. Адже, коли вона тільки стартувала у свій волонтерській діяльності, ніхто з рідних та друзів не підтримав її. Крім того, зі слів Ксенії, у Фейсбуці, як ніде більше, найкраще розповсюджується інформація на тему благодійності та волонтерства.

"Підтримав мене лише чоловік. Нині він повністю забезпечує нашу родину, мене і я можу продовжувати займатись справою, яку люблю", – говорить Ксенія.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...