Родіон Кочубей: «Дякую всім за ці 10 хокейних років мого життя!»

Після завершення своєї 4-річної каденції на посаді президента ФХТУ Родіон Кочубей дав інтерв’ю сайту Федерації.

– Розкажіть, як ви прийшли у хокей на траві?

– У листопаді 2017 року виповнилося рівно 10 років, як я почав займатись розвитком хокею на траві. Все почалось зі створення першого в Україні муніципального спортивного клубу з хокею на траві «Сумчанка», який було сформовано на базі команди майстрів «Динамо-Сумчанка» та СДЮШОР «Динамо» у Сумах, моєму рідному місті. Тоді я, будучи депутатом Сумської міської ради, став директором клубу.

У 2009 році завдяки підтримці міської влади було побудовано перше в Сумах сучасне хокейне поле. У 2010 році ми вперше приймали в Україні Кубок європейських чемпіонів з індорхокею, який проходив у легкоатлетичному манежі УАБС міста Суми. У цьому ж році жіноча збірна з індорхокею стала чемпіонами Європи, а в наступному, 2011, – бронзовими призерками Світової першості. А у 2013 році мене було обрано Президентом Федерації хокею на траві України.

– Ви були чотири роки на посаді президента. Що з того, що планували чи обіцяли, вдалося зробити, а що – ні?

– Найголовніше, що вдалося зробити, це збудувати правильну систему змагань у вищій лізі, впорядкувати відносини між Федерацією та спортивними клубами. Налагоджено відносини з Європейської федерацією хокею (нашу федерацію, свого часу, навіть було відмічено за прогрес у розвитку індорхокею).

Україна почала брати участь у європейських програмах розвитку: започатковано спільний проект з підготовки гравців та тренерів з федерацією хокею Нідерландів (twinning project); хокейний клуб «Колос» з Борисполя отримав хокейне поле з Німеччини, ще дві пропозиції від нашої країни буде надано цього року. Суддя з України Максим Перепелиця отримав сертифікат коуча суддів від ЄХФ. Повноцінно запрацював сайт Федерації, розширилася географія проведення змагань у країні.

Та не вдалось зробити набагато більше, чим вдалося… Найголовніше, чого мені не вдалося, – це згуртувати хокейну спільноту задля єдиної мети – розвитку хокею в Україні.

Сподіваюсь, це вже зробить мій наступник. Як мінімум, плацдарм для цього я вже створив.

– Ви встигли працювали майже рік у Міністерстві молоді та спорту? Це допомогло хокею на траві?

– Я ідеаліст, і тому з готовністю згодився створювати у Міністерстві спорту відділ з реформування та розробляти перші кроки спортивної реформи. Але робота чиновником не для мене. Я надав всі напрацювання своїй наступниці і повернувся до звичайного життя. А нова керівниця відділу успішно працює на своїй посаді, навіть набагато краще за мене.

Поєднуючи пост президента спортивної федерації і посаду в Міністерстві, я не ставив перед собою добиватися якихось преференцій для хокею на траві. Моєю ціллю було побудувати відкриті та рівні для всіх видів спорту принципи взаємодії з Міністерством.

– Ви довгий час були директором МСК «Сумчанка», стояли біля його витоків як муніципального. Із вашим уходом щось змінилося?

– Я дуже задоволений тим, як продовжується розвиток клубу, і впевнений, що теперішня його керівниця виведе клуб на новий рівень. І з точку зору спортивної інфраструктури, і з точки зору самої концепції розвитку.

– У індорхокеї, принаймні жіночому, були здобутки на європейській та світовій арені. Ви казали про першість у Європи в 2010 році. Чому команда здала позиції?

– Це лише невеличка пауза перед новими майбутніми звершеннями. Зростає нове покоління, яке я впевнений, ще покаже себе.

– Чи вплинула політична ситуація в країні на хокей?

– Я не змішував спорт із політикою, навіть незважаючи на те, що у спорт я потрапив саме через політику. Політична нестабільність та наступні фінансові складнощі, безумовно впливають на підтримку спорту. Але не політичні персони.

– Чого не вистачає хокею на траві, щоби стати популярним та медалеємним видом спорту?

– Хокей – це популярний у Європі клубний вид спорту, який передбачає об’єднання родин, громад у підтримці своєї улюбленою команди, команд, які складаються з дітей, родичів, знайомих, друзів. Потенціал хокею в Україні дуже недооцінений. Я би робив ставку саме на соціальному аспекті розвитку хокейних (та й інших спортивних) клубів по країні. А медалі ще будуть, це напевно!

– Чи залишитися ви якось у хокеї?

– Я певний час буду допомагати новому президенту налагодити взаємодію з європейською федерацією. Ніяких постів я займати не буду.

– Що би ви хотіли побажати своєму наступнику?

– Об’єднати хокейну громаду України. Цього достатньо, щоб вийти на якісно новий рівень розвитку виду спорту!