Головний енергетик агропідприємства у Боромлі Анатолій Бей разом з братом з перших днів повномасштабної війни проходили перевірки окупантів, аби врятувати понад 1000 тварин. Щодня чоловіки їздили через російські блокпости, аби підключити генератор на фермі та видоїти корів, пише Суспільне.
Під час окупації Боромлі у березні електрики в селі не було, тож, аби видоїти корів, перевозили і підключали генератори.
"Коли корову не доїти — два-три дні і перегорить молоко, вона більше не буде давати молока і корова тоді тільки на м'ясо годиться",— каже Анатолій Бей. Він розповідає про одну з поїздок на ферму: "В один день ми тільки поїхали на дальню точку і по дорозі нарвалися на колону танків, БМП, і звичайно, було дуже страшно. Вони їдуть, направляють кулемети на тебе, ведуть. Думаємо, зараз можуть розстріляти. Ну так, минулося".
На фермі загалом 1200 корів. До окупації щодня надоювали до 20 тонн молока. Під час захоплення села втратили четверту частину надоїв, але корів усіх зберегли. Ферма розташована у кількох місцях, тож виїжджали о шостій ранку і повертались ввечері, перед початком комендантської години.
"Спочатку дуже перевіряли, перевіряли документи, машину, телефони. А тоді, як вже більше впізнали нас, вони хоч бачать, що з генератором, Відкривали вікна біля блокпостів, щоб не прозівати, як хто крикне "стій" чи, щоб у слід чергу не ввалити", — говорить енергетик.
Найбільше, каже, чоловік, запам’яталось те, як чекали їх люди, які приходили на ферму зарядити телефони. Щоразу це були десятки селян:
"Ми приїжджаємо, люди нас зустрічали. Ми їдемо — вже куча людей стоїть. "О, електрики їдуть, значить, зарядимо телефони". І доїть корів треба ж".
Можливість виїхати з села, говорить чоловік, мали всією родиною. Але вирішив, що він потрібний тут:
"Відповідальність, просто не вистачило совісті поїхати. Кожен на своєму місці: хто — воює, хто — працює. Все для перемоги, щоб все було країна — Україна".
Зараз на підприємстві, як і у березні, працює генератор, бо через російські обстріли електрику в області вимикають погодинно. Те ж, як пережили той місяць, говорить чоловік, не забудуть ніколи: "Це вже вкарбується в пам’яті до кінця життя і дітей, і онуків. Мріємо, щоб скоріше вигнати оту орду, яка рабами хоче нас зробити і жити, нормально жити".